Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yanovskiy_chotiri_shabli.docx)Yuriy_yanovskiy_chotiri_shabli.docx216 Кб2089
Скачать этот файл (Yuriy_yanovskiy_chotiri_shabli.fb2)Yuriy_yanovskiy_chotiri_shabli.fb2586 Кб1814

Роман «Чотири шаблі» розповідає про післяреволюційні події в Україні, коли країнаперетворилася на один із найзапекліших плацдармів Громадянської війни. Повсюдиформувались бойові загони, щоб захистити революцію. Такі ж загони чи навіть цілуармію взялися створити й четверо друзів — герої роману «Чотири шаблі»: Шахай,Остюк, Галат і Марченко. Твір розпочинається змалюванням весілля Шахая. Під часвінчання молодих у церкві, яка оздоблена живописом на сюжети з козацького життя,друзі пройнялися духом національної історії, і це надихнуло їх піти шляхом своїхгероїчгіих предків, розпочавши історичну битву за свою землю і волю. Структура«Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один ізнайлаконічніших художніх жанрів. Все те, що було «поза піснями», тобто являлособою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабнихрозробок.») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості йпоетичності в художньому осмисленні теми. Роман складається із семи окремихрозділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі (пізнішетрадицію роману в новелах продовжить О. Гончар своїм твором «Тронка»). Героїтвору: Шахай, Остюк, Галат, Марченко — абсолютно різні, але об'єднані спільноюметою в своєму бажанні врятувати країну. Автор навмисне ставить їх у такіситуації, в яких максимально виявилась би їхня глибинна суть, козацька відвага,геройство, сила.

 

Юрій Яновський

Чотири шаблі

 

Пустимо стрілку, як грім по небу;

Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснем шаблями, як сонце в хмарі!

(К. о л я д к а. «Н а р. Ю ж.-Р у с.

П е с н и» Метлинського,

 с т о р. 338).

ПЕРША ПІСНЯ

 

Голос:

 

Благословіть почати щирий труд,

Що відчинив би далину, як двері.

Довірте не достойному перу

Достойне слово ставить на папері.

 

Багато в світі радості й принад,

Країн багатих і зелених вічно,

На сонці спіє синій виноград,

І синє море майорить музично.

 

Чудесні дива ходять по морях

І манять нас, і закликають ніжно.

Та що нам їхній бунтівливий стяг,

Коли не стяг це нашої вітчизни!

 

Мине і молодість, як золотінь,

Лиш вічний труд ніколи не загине,

Коли кладе отак покірний син

Країні милій — серця тепле віно.

 

На вітрі рухаються руки рей,

На обрії — омана заозерій...

 

Хор:

 

Ми стаємо плечима до плечей.

І світ відчинено, як двері!

 

Вони завмерли, ніби ковтнули міцної отрути і вона їм забила дух. Галатів чуб один ворушився, звисаючи над оком. Подзьобане віспою обличчя Марченка стало страшним одразу — оббите морською водою обличчя кольору сухого полину. Остюк безтурботно тримав у руці соняшника і поклав руку на Шахаєве плече. Цей похмуро пригнувся на стільці, простягши наперед зціплені руки. Він наче сидів на сідлі. Новенький френч з плямами на плечах, де були погони, солдатські штани і нові шеврові чоботи з острогами, букет весільних воскових квітів на грудях — так виглядав Шахай.

Це сиділи на скелі орли, напустивши на себе всю поважність завмерлих хвилин. Це — ще не порушена нічим тиша, яка розірветься через голосне квиління стріл, брязкіт щитів, іржання коней, і затремтить степ, затрясуться шляхи під копитами сміливих вершників. Чи знають вони свою силу і волю, замах клинків своїх, мужність серць і світло очей? Не знають вони ні сили, ні волі, ні мужності серць, ні замаху клинків. Та що їм до таких дрібниць, коли вони почувають, що живуть! Їх четверо верховодить усім Новоспаським. Вони літають, як птахи, кружляючи над рідними хатами, вище й вище, на синю скелю неба, ледве помітними крапками стають там, і насилу впасти може згори завмираючий клекіт. Вони живуть!

— Ворушися, чортова клацалко! — сказав крізь зуби високий Галат. Проте сам він не ворушився, упершись рукою в бік і одставивши ліву ногу. Наймолодший з чотирьох, він був і найнетерплячіший.

Марченко сердито скосив очі на Галата, і в цей момент фотограф клацнув затвором. Так вони й залишилися на платівці, ці Марченкові косі очі.

— Готово, — сказав фотограф, граційно вклонившись чотирьом друзям.

Вийшли на сільську вулицю. В повітрі літало довге біле павутиння. Ранок, чудний ранок Шахаєвого весілля, кінчився. Галат біг попереду — довгоногий, тонкий і чубатий. Остюк забирав усю землю під себе, ступаючи кривими ногами кіннотника. Він розмахнув правою рукою, а ліва увесь час висіла, не рухаючись, наче нею вічно притримував Остюк шаблю. На Марченкові була матроська сорочка і капелюх, тільки славетний кльош було запхано в чоботи. Шахай ішов, нечутно ступаючи по порохнявій дорозі.

— Ми знялися на карточку, — сказав похмуро Марченко. Він трохи гаркавив.

— На карточку! — прокричав Остюк сильним голосом: він звик вахміструвати в ескадроні. — Тепер революція!

— Ми забули знятися з шаблями. І з револьверами в руках…

— Ми виходимо на дорогу, — раптом почав Шахай, перебивши Галата, — дайте мені тільки повінчатися. Як на карточці ми разом, так і скрізь чотири наших голови не виходять з карточки. Ось ми всі нежонаті йдемо, а сьогодні я повінчаюсь, і всі ми повінчаємось, і одружить нас із собою далека путь та грізне життя.

Вони дійшли до ярмарку. Осінь, найкраща пора, пахла з усіх підвід. Пшениця, ще не продана, стояла в лантухах, і мідяне зерно поллято сонячним блиском. Вози гарбузів, кавунів та яблук, гарби соняшників, фортеці з капусти, буряків, картоплі, вінки цибулі, ще яблука, огірки, баклажани — все, що вродила оброблена гірко земля.

Сторінка 1 з 52 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 > У кінець >>