Аналіз новели «Шаланда в морі»
Розгляд новели «Шаланда в морі» можна розпочати зі слів О. Бабишкіна, який писав, що це «новела про вірність, про щастя кохання, про безмір людських почуттів, про вболівання за артільні справи, а найбільше — про людську витривалість, якій першою підмогою ота вірність, і засновані на ній найкращі, найшляхет- ніші людські почуття — кохання, материнство, звитяжність, відданість Вітчизні».
У третій новелі «Шаланда в морі», звертаючись до прийому «ущільненого часу», письменник створює образ Мусія Половця, який визволяє з тюрми підпільника Чубенка. Психологічна напруженість подій передається тут через сприйняття Половчихи, стійкість і мужність якої асоціюється з незламною скелею.
Борючись, відважні герої громадянської війни постійно думають про мирну творчу працю. Це яскраво відтворив Ю. Яновський у новелі, зокрема в поведінці Мусія Половця. Він не лише відданий справі революції борець, а й господар нового життя, дбайливий у ставленні до артільного добра, уважний до дружини.
Характеритстика образу Мусія Половця.
Мусій Половець — прекрасний зовнішньо й внутрішньо. Це — сильна, вольова, загартована фізично людина. Він наділений найблагороднішими рисами характеру: сміливістю, людяністю, мудрістю й працьовитістю.
Новела від перших до останніх рядків тримає читача в напруженні. Нас непокоїть шторм, хвилює доля шаланди в морі, жахає, що там, далеко від берега, от-от її переверне й поглине розбурхана стихія. Напруження збільшується тому, що в шаланді рибалка Мусій Половець має доставити в селище Чубенка. Коли Мусій бачить, що той не залишить його, він робить вигляд, що потопає, і це врятовує і Чубенка, і артільну шаланду.
«Наша артіль бідна, сказав старий,— і кидати шаланди в морі не годиться. Я — голова артілі, то мусив і рятувати, а Чубенко, мабуть, доплив добре, здоровий і завзятий, ніяк не хотів плисти без мене, аж поки я не пірнув під перекинуту шаланду, а він усе гукає та все пірнає, шукаючи мене».
Скільки в цьому вчинкові, у цих словах людяної вдачі старого Половця, як справді яскраво й неповторно передав Яновський такі риси його характеру, як хоробрість, працьовитість, мудрість.
Тлумачний словник новели.
Трамонтан — холодний вітер північного й північно-східного напрямку.
Шаланда — невелике вітрильне риболовне судно.
Артіль — основна форма виробничого об’єднання громадян для проведення колективного господарства.
Передача психологічної напруженості часу через розкриття образу Половчихи.
У новелі «Шаланда в морі» письменник змальовує образ жінки в чеканні, образ люблячої матері, образ дружини, яка вічно чекає чоловіка з моря.
«Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі… все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило», коли вийшла на берег стара Половчиха виглядати свого Мусія з моря. Небагатьма штрихами змальовує письменник зовнішність жінки: «вона була висока та сувора, як у пісні», «одежа на ній віялась, мов на кам’яній». Та багатющий світ внутрішніх переживань передає Ю. Яновський. Половчиха походила з «доброго рибальського роду», після одруження стала «до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія». Цими словами автор показує рівність в українській родині, побудованій на взаємному коханні й повазі до своєї пари. Хоч і дивувалися люди, що знайшла видна дівка у непоказному дофінівському хлопці, нижчому від неї на цілу голову.
Калатає серце старої Половчихи, боїться за любого Мусія, ладне вискочити з грудей, та виривається з них тільки мовчазне голосіння: «Ой, пішов ти в море, Мусієчку… та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала… Ой, подми, вітре- трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла». У створенні цього образу відчутні традиції народних дум та історичних пісень, поетичних легенд і переказів, «Слова о полку Ігоревім». Як і Ярославна в Путивлі на валу, ладна була б вона полетіти до Мусія, сили свої віддати, допомогти, «крикнути й покликати» чоловіка. Туга, але не розпач, огорнули вірне, любляче жіноче серце.
Любов робить із Половчихи «маяк невгасимої сили», який указує путь Мусію додому. Сильна духом жінка не втрачає віри в те, що ще побачить свого чоловіка. Навіть коли «натовп рибалок поздіймав шапки», шануючи пам’ять про славетного голову артілі, і тоді не пустила сльози Половчиха, не заголосила. І море кориться такій силі духу: виносить напівзамерзлого «її Мусі- єчка», який не про своє життя вболіває, а турбується про добробут артілі. Незважаючи на те, що «мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі», у неї ніжне серце й вразлива душа. «Преніжно обнявшись», поверталося додому подружжя, так, як ходили все життя.
Розкривається образ Половчихи і як люблячої матері. Народила вона п’ять синів, виростила, і хоч не всі стали на правильну путь, усіх любить матір: і ледащого Андрія, який вдався у дядька Сидора, і Панаса, що «привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк» (він найдорожчим був матері, бо важко його народжувала), й артиста Оверка, й Сашка, й Івана, який «працює на заводі і робить революцію». Передчуває материнська душа смерть синів і болить за ними.
Видатний письменник, романтик Юрій Яновський талановито, усебічно змалював образ жінки, її внутрішній світ, її сильну душу і непохитну любов. Образу старої Половчихи надав він величності й романтичної піднесеності, через що новела сприймається як дума про горе жінки, як гімн її витривалості, вірності й вічної любові.
Значення творчості Ю. Яновського
В українській літературі Юрію Яновському належить одне з чільних місць насамперед як майстрові прози. Видатний письменник нової епохи вніс у літературу своєрідні теми та жанри. У своїй творчості часто звертався до невичерпної скарбниці фольклору. Висока символіка, романтично-піднесений стиль, поєднаний із реалістичною достовірністю в зображенні дійсності, роблять героїв оповідань і романів Яновського яскравими й рельєфними, а їх дії та вчинки — гідними наслідування.
Яновський розширив сферу української літературної мови. Мова його творів вражає багатством інтонації, відтінків, синонімічністю лексики, ліризмом і тонким народним гумором.
Літературна спадщина Ю. Яновського, особливо роман «Вершники», вплинув на подальший розвиток української прози, передусім на творчість Олеся Гончара, М. Стельмаха, Г. Тютюнника та багатьох інших українських прозаїків.
Твори письменника виховують високий гуманізм, палку любов до рідної землі, до рідної культури, повагу до простої людини. Позитивні образи створені письменником є взірцем для нашого сучасника.