Читати скорочено

«Вершники» Яновський

 

Юрій Яновський роман «Вершники» короткий зміст можна прочитати за 15 хвилин. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.
Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел («Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко»), які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.

Яновський «Вершники» короткий зміст

Подвійне коло 

У першій новелі «Подвійне коло» розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.
«Був серпень 1919 року. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко». Так сталося, що у цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки… Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою(відповів брат братові: «Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!» «Нічого,— втішається Оверко,— рід переведеться, держава стоятиме». І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять.
А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини — Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування: «…ріду державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» «Проклинаю тебе»,— гукнув Оверко, повторяючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, — обом братам яму викопав. «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав». То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей.
Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати
Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що «скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних». Він виголошує славу Радянській владі і Червоній Армії, він вважає, що правда тільки на його боці. «Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря». Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась «правда» Івана. «От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс». Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з—під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. «Одного роду,— сказав(комісар)Герт,— та не одногозтобою класу». Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни — розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка «правда», якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей — ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог — чи не завелика для нашого народу, для нації?

Дитинство 

Навіщо вміщена тут новела «Дитинство»? Не про війну розповідається в ній, а про дитинство майбутнього комісара, а потім письменника Данила Чабана, з яким читач ще зустрінеться у новелі «Батальойн Шведа». Дитинство — це початок усього в людини — і доброго, і злого. Данилка виховував степ, красу якого розумів малий серцем.
«Комусь, не степовикові, не зрозуміло, як живуть люди на голій, порожній рівнині, а малий Данилко виходив крадькома з хати, покинувши сестру, коло якої був за няньку, степ простилався перед ним, як Чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск…»
А ще його виховував прадід, що знав усі степові таємниці. «Він здавався хлопцеві господарем степових звичаїв», знав безліч прикмет про вітер і сонце, трави і квіти, знав і шанував старовинні народні звичаї, без яких світ був би бідним. Очима маленького Данилка ми бачимо багатобарвну землю навесні, майстерно випеченого жайворонка, що його зробила мати на сорок святих і ще багато чого цікавого.

 Тепліє на душі від тих сторінок. Чи, може, власні спогади навіюють читачеві оті картини дитинства. Поетичний світ малого Данилка вимальований з такою емоційною теплотою, що пригортаєшся серцем до героя і віриш кожному слову. Сім’я була небагата, навіть поїсти не завжди було що, тож хлопчик молився зі справжнім натхненням під час посту «тією улюбленою молитвою, якої його навчив прадід Данило: «Дай мені, Боже, картоплі, киселю й розум добрий». Може, у цій жартівливій молитві була саме та народна мудрість, що формує мораль. Добрий розум мати, любити свою землю, поважати своїх батьків, свій народ, його віру і звичаї — ось і є та наука, якої зазнав у дитинстві Данилко. Це те, що робить людину людиною — частиною свого народу. Це і є застава вічного життя на землі. 

  Шаланда в морі 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>