ЮРІЙ Яновський
(1902-1954)

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року в с. Нечаївка (хутір Майєрове) Ком- паніївського району Кіровоградської області у селянській родині. Коли хлопцеві не було ще й шес­ти років, сім’я переїхала до Єлисавєтграда.

Вчився Ю. Яновський у народному та земському Єлисаветградському реальному училищах, потім вступив до Київського політехнічного інституту (1922-1924 рр.). Навчання в інституті юнак не закінчив. Ще під час навчання в інституті почав віршувати російською мовою, читав свої вірші на зборах студентської літстудії. До поезії повертався протягом життя не один раз, але видав лише одну поетичну збірку — «Прекрасна Ут», що вийшла 1928 р.

1925 р. — з’являється перша збірка новел «Мамутові бивні», за нею в 1927 р. — наступна збі­рка «Кров землі». Новели перших збірок ще недосконалі за формою, критики скоріше сприймають їх як учнівські, але в них уже відчувається притаманне Яновському романтичне поривання до світу кращого, ідеального.

Наприкінці 20-х років XX ст. Яновський повністю віддається літературній праці. Бере активну участь у роботі ВАПНІТЕ, членом якої став з часів заснування організації. 1926-1927 рр. — пра­цює редактором на Одеській кінофабриці. 1928 р. — з’являється перший роман «Майстер кораб­ля». Яновський залишається вірним романтизму в зображенні характерів героїв, які переживають тяжкі випробування.

Роман «Чотири шаблі», написаний 1930 року, відкриває новий етап творчості письменника. Дуже скоро роман було вилучено з літературного процесу. Повернувся він до читача тільки 1983 року, через півстоліття і майже через тридцять років після смерті майстра. Темою роману стала громадянська війна.

«Реабілітаційним двійником» «Чотирьох шабель» став роман у новелах «Вершники». Цього разу письменник зображував події громадянської війни, але вже в дусі часу, з урахуванням компа­ртійної критики. Показана керівна роль комуністичної партії, герої твору — Чубенко, Іван Поло­вець, Данило —- вихідці з народу, комуністи; перемога — за червоноармійцями; поетизуються тру­дові будні тощо. У «Вершниках» Ю. Яновський прагнув «виправити» помилки «Чотирьох шабель» і пішов на компроміс із собою, проте в романі немає сліпого, фанатичного захоплення «перемогою нового життя» та героями, для яких належність до робітничого класу була вищою за кровні узи. Читач відчуває біль автора, зумовлений великою трагедією часу — розпадом родинних зв’язків і братовбивчою війною. Більше того, новела саме й утверджує родинні цінності: вірність, взаємодо­помогу, силу кохання — усе те, на чому споконвіків трималася сім’я.

Доля другого роману справила тяжке враження на письменника. Протягом кількох років він намагався відновити свої творчі сили і писав драматургію не найвищого художнього рівня. Потім подарував українській літературі прекрасний роман у новелах «Вершники», який з’явився спочатку в «Роман-газеті» 1935 р., а згодом вийшов у Києві. Пізніше з’являються п’єси: 1937 р. — «Дума про Британку», 1938 р. — «Потомки», 1940 р. — збірка новел «Короткі історії».

За роки війни Ю. Яновський написав драму «Син династії» (1942 р.), яку не можна назвати одним з досягнень митця, та збірку оповідань «Земля батьків» (1944 р.).

Потім письменник починає працювати над новим романом. Він хоче створити абсолютно своє­рідний за формою твір, описуючи повоєнне колгоспне село, вийти на ширші обрії. Над романом Яновський працює протягом 1945-1946 рр., а в 1947 р. публікує його у журналі «Дніпро».

Цькування критики почалося майже одразу. Роман критикували за необ’єктивний підхід до радянської дійсності, навмисне згущення фарб, похмурий погляд на повоєнне село. Письменник мусив офіційно визнати свої помилки в пресі й зробити нову редакцію твору, врахувавши заува­ження критики. Так роман «Жива вода» (1947 р.) перетворився на роман «Мир», що вийшов у 1956 р. уже після смерті автора.

У 1949 р. Ю. Яновського було нагороджено Державною премією СРСР за цикл «Київські опо­відання». Це дало письменникові можливість працювати далі, хоча дух його був уже надломлений і за серйозну прозу він не брався. Однак 1953 р. ще з’являється драма «Дочка прокурора», що стала помітним явищем у драматургії 50-х років. Критика поставилась до цього твору письменника не­однозначно, багато хто засуджував Яновського за новий «підкоп» під «фундамент ладу».

1954 р. Яновський публікує збірку оповідань «Нова книга». Письменник помер 25 лютого 1954 року, через кілька днів після прем’єри «Дочки прокурора» в Київському театрі ім. Лесі Українки.

Юрій Яновський був письменником такої художньої енергії, яку не часто бачила історія світо­вої літератури. Але час, у який він жив, аж ніяк не сприяв розвиткові творчої сили. Він був роман­тиком, співцем глибинної краси народної та людської душі, умів бачити своєрідне розгортання законів всесвіту в одній людській постаті. Зламати такого художника було дуже важко, та й не вда­лося до кінця. Хоч не раз страждало його хворе серце, коли безжальним ножем критики різали тво­ри, виплекані довгими днями і ночами.