Критика «Дитинство» Яновський

Новела «ДИТИНСТВО» у романі «Вершники» — це розповідь про Данила Чабана, життя якого уособлює шлях українського народу, історію його роду «затятого і непосидючого», що «ко­закував і землю робив». Новела сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного укра­їнського села. У творі немає ні батальних сцен, ні гострих соціальних конфліктів, ні напружених
ситуацій. Не стикаються тут у смертельному герці люди, не ллється кров, але дух волелюбства і нескореності народу оживає зі сторінок цієї новели.

Провідна думка розділу підкреслюється розповіддю старого Данила про повстання в селі Турбаях 1789 року. Прадід навчає правнука не коритися долі, виховує в малому Данилкові одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя. «І ми з роду турбаїв, не були кріпаками зроду-віку, і Данилко хай не буде», — так закінчує свою розповідь про турбаївців прадід Данило. Його велич­на постать нагадує героїв українських дум та казок, у яких узагальнюється віковий життєвий дос­від народу, утверджується його невичерпна мудрість і оптимізм.

Глибоко емоційна й лірична оповідь про дитячі літа героя надає цьому розділові особливої по­етичності й пісенності, суворої урочистості й ніжної мрійливості. Як своєрідний гімн «незаймано­му степові», гімн народові — саме так сприймається новела «Дитинство».

«...Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скі­льки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти і потім приблукати до батька, що пасе отару панських овець... І жайворонок, що загубився в небі, співаючи жайворонисі, і орел, що повис на вітрі, ледве ворушачи кінчиками крил, виглядає здобич, чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок — зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть за небом, ховрашок свис­тить, цвіркунці — одно пиляють у свої скрипки, наче сільський швець на весіллі». І все це переплі­тається з легким гумором і дитячою безпосередністю бачення світу.

Слухові й зорові образи творять справжню симфонію українського степу. І той степ чи не найбільша радість у житті Данилка, бо його дитинство вщерть сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку: «...Його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ». Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі й лагідні люди. Ось і маги, від якої часто перепадало малому хлопцеві. Усе село її запрошу­вало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який щодня заливає горілкою свої зли­дні, чарував людей співом. А поруч з Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще ловиться; і коли бджоли більше меду кладуть; де ластівки зимують; що треба робити, коли перший грім ударить; коли з’явиться голубий ряст; і яка квітка на яку користь. Бути спостережли­вим, людяним, добрим навчається малий Данилко в прадіда. Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І росте хлопець розумним і допитливим. Волелюбність, життєстве­рдний оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди.

Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями, прошуміло серед ка­зок та пісень, убираючи незламний дух і стійкість трудового народу, віру в краще майбутнє.

Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Твір складається з окремих пей­зажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, злидарське життя трудового люду України, його велич і незламну духовну силу. Філософське кредо новели — у ствердженні невмирущості й волелюбності людської гідності. Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий день і все панською землею», і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилком могутність народу, пророчить йому чудове майбутнє. Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе самотнім, але не знищує його жаги до життя. «Топчи землю, си­нок», — такими були останні слова мудрого старого, звернені до нащадка його роду.

Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття, здорового існування людини на землі стає провідним гаслом письменника.