ГОЛУБ

Ой застогнав голуб 
У темній дуброві 
На гольї сухенькій; 
Ой заплакав тяжко 
Гіркими сльозами 
Козак молоденький. 
Ой застогнав голуб 
У темній дуброві, 
Неначе в неволі; 
Ой плакав тяжко 
Козак молоденький 
По нещасній долі. 
Ой застогнав голуб 
Аж лунь застогнала 
У темній дуброві; 
Ой заплакав тяжко 
Козак молоденький 
Да ще й кучерявий. 
\"Ой чого ж ти, голуб, 
Да так тяжко стогнеш?\" — 
Козак попитався. 
\"Того, козаченьку, 
Того, курчавенький, 
Що я спарувався. 
Да не пожив літа 
З сизою своєю — 
Яструби убили; 
І діток придбали 
Двойко малюсеньких — 
Згодовать не вспіли. 
Погинули й дітки 
За сизою скоро, 
Я стогнать остався — 
І воля не мила. 
Нема уже більше, 
Ким я утішався, 
Милої немає. 
Лунь зі мною стогне, — 
Се моя утіха 
У лютому горі, 
В нещасній годині, 
Стогне, хоч без лиха\". — 
\"Чого ж ти у лісі, 
Голубчику сизий? 
Ти б летів у поле, 
Ти тут один сидиш, 
Там би найшов стадо, 
Може б, прогнав горе\". — 
\"Що стадо поможе 
Мені, бідоласі? 
Там усі чужії. 
Одняли у мене 
Вірную і рідних 
Вороги лихії. 
Коли суха вітка, 
Котра підо мною, 
Знов зазеленіє, 
Тоді сиза буде 
З рідними до мене 
І серце зрадіє\". 
Да й застогнав дуже, 
Ізплеснув крилами, 
Аж лист стрепенувся, 
Полетів по пущі, 
Більш на тую вітку 
Він і не вернувся. 
………………………
Тоді юнак сказав: 
\"Треба забувати, 
Котру я кохаю; 
Бо й мені так буде, 
Що жінку із дітьми 
В місті поховаю. 
Бо я без худоби, 
Може, дітки будуть; 
Хто їх нагодує?\" 
Козак той у світі, 
Як голуб в дуброві, 
Стогне да сумує!