МАРУСЯ

Жала дівка жито в полі, 
Сама й зажинала, 
Не бачилась довго з милим, 
Бачити бажала. 
Не дуже то пильнувала, 
Усе оглядалась, 
Бо милого козаченька 
Вона сподівалась. 
Уже й вечір, його нема, 
Дівка плакать стала, 
Що не вийшов він до неї, 
Що й мало нажала; 
Додому пішла із поля, 
Цілий день не ївши, 
Всю ніченьку просиділа, 
Голову схиливши 
На правую на рученьку, 
Бідная, тужила: 
\"Нащо-таки я так дуже, 
Нащо полюбила? 
Чому він, мій миленький, 
В поле не виходив, 
Чи вже він такий безбожний, 
Що мене ізводив?\" 
Стало на світ підніматься, 
Реве вже скотина — 
В поле пастись захотіла, 
Все плаче дівчина. 
Встала після з-під оконця, 
В коворот погнала 
І бичечків, і теличок, 
Да все сумувала. 
Одогнавши за коворот, 
В господу верталась, 
Із рідною матюнкою 
Його пострічалась. 
Заплакана, старенькая, 
В поле ягнят гнала. 
\"Помагай біг, паньматюнко\", — 
Дівка їй сказала. 
\"Помагай біг, дівчинонько\", — 
А далі руками 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>