От і празника діждались, 
Веселяться люди! 
А мені, мабуть, ніколи 
Радощей не буде. 
Дивлюсь на все, як без очей, 
Бо щастя не маю; 
Я і в будень, я і в празник 
Нуджусь да скучаю. 
Минулося моє щастя! 
Не бачусь я з нею. 
Не бачуся з дівчиною, 
З милою моєю; 
Лучче б серце розлучили 
Моє із душею, 
Коли мені вже не можна 
Звать її своєю. 
Вона щастя моє в світі, 
Всі мені не милі; 
Її більше себе люблю, 
Люблю до могили. 
І в могилі, коли можна, 
То буду кохати; 
Дак там уже кінець всьому, 
Треба вічно спати. 
Жить мені остило вельми, 
Кинуть її тяжко; 
Для неї я тільки живу, 
Хоча і жить важко. 
Не бачивши, її бачу, 
Річ я її чую; 
Де б не був, що б не робив, 
За нею горюю. 
Серце, душа, розум, гадки 
За нею скучають, 
Плачуть мої карі очі, 
Бачити бажають. 
Не думкою, справді бачить, 
Речі слухать справді; 
Так якби мені хотілось, 
Як люблю по правді. 
Злая доля однімає 
У мене дівчину; 
Мене й мучить, мене й гонить 
Живого в могилу.