Ох, коли б хто знав, як тяжко 
Так на світі жити, 
Як мені тепер прийшлося, 
Бозна-що й робити. 
Полюбив я дівчиноньку, 
І мене дівчина. 
\"Дуже люблю\", — побожилась, 
Да лиха година, 
Що я такий безталанний 
На світ уродився: 
І сам бідний, і з бідною 
Вірно полюбився! 
Що ж тепер мені осталось: 
Плакать да нудиться 
Або вештатись по світу 
Да вік не жениться. 
Не розлюблю я ніколи, 
Гріх на душі буде, 
Сам я себе покараю — 
Не бог і не люди. 
Бо не люди мене звели, 
Щоб я став кохати; 
Серце з серцем зчепилося, 
Трудно розірвати. 
Так я про себе гадаю, 
Що вік не забуду; 
Поки серце б’ється в грудях, 
Поки жив я буду, 
Не покину тебе, серце, 
Дівчинонька мила; 
Розлучить мене з тобою 
Тільки що могила.