Не плач, дівчино, 
По своїй долі, 
Що не вийшла заміж, 
Зате ж ти на волі, 
Як пташечка тая, 
Що всюди літає, 
В зеленім садочку 
Сидить та співає, 
Собі щебече, 
Якую знає, 
Якую серденько 
Співати бажає. 
А вже в неволі 
Не заспіваєш 
Такую пісеньку, 
Як сам бажаєш. 
І ти ж на волі, 
Дак веселиться 
Треба, дівчино, 
А не журиться. 
Слухала дівка 
Да й плакать стала, 
Далі, сердешна, 
Так і сказала: 
\"Пташка співає, 
Що пару має, — 
Діточок, милого 
Своїх втішає, 
А я співаю, 
Все серцю важко: 
Без пари на світі 
Жить дуже тяжко. 
Хто що порадить, 
Хто пожаліє, 
Як душі тяжко 
І серце боліє? 
А ти, козаче, 
Горя не знаєш, 
Од того й пісеньку 
Свою співаєш\". — 
\"Ой, дівчинонько, 
Дівчино мила! 
Хто ж це співає? 
Віктор Забіла, 
В котрого серце 
Билось і б’ється, — 
Над його слізками 
Доля сміється, — 
Бо він з душею, 
Без долі тілько, — 
Без неї на світі 
Жить дуже гірко\".