РОЗЛУКА

\"Нехай не жде, нехай не жде, 
Годі сподіваться, 
Щоб, як голуб з голубкою, 
Так поцілуваться!\" 
Не така була розмова, 
Не так розмовляла, 
Як колись мені клялася, 
Як колись казала, 
Що кохає мене дуже, 
Душі не жалівши; 
Що не треба їй нічого, 
Мене полюбивши. 
Тепер не те, тепер друге 
Мені вже співає, 
Вже не скаже: \"Ти мій милий!\" 
Мене проклинає. 
Що ж се таке? Чого сталось? 
Худоба да гроші 
Усе роблять на сім світі, 
З ними всі хороші. 
Проклала мене навіки 
Моя злая доля, 
Немила мені на світі 
Козацькая воля, 
Ота, що колись бувала, 
Де пісень співали, 
Усяких, якую хто знав, 
Про все й розмовляли, 
Під куренем кашу ївши, 
Під чуб да в жупанах, 
А все знали, що діється 
Аж по Забалканах. 
Прийми мене, сира земле! 
Жить не хочу більше, 
Літа мої пройшли марно, 
І дедальше — гірше. 
От як горе крушиться: 
На білому на сім світі 
Не знаєш де діться. 
Кинешся, де гарно, тихо, — 
Буйний вітер віє. 
А без сонця да на вітрі, 
Одежі не мавши, 
В три погибелі зогнешся, 
Долю проклинавши.