СИРОТА

Без худоби сиротині 
Тяжко в світі жити; 
Хоч який він буде чесний, 
Все буде тужити; 
Чесна душа йому в тілі — 
Тільки всього й буде: 
Мало тепер її хвалять 
Вже на світі люди. 
Тепер дивляться в кишеню, 
Не на чоловіка, 
Не дивляться, яка душа 
І чи ціла пика. 
Нещасніша всього в світі 
Бідна сиротина; 
Плаче інколи, сердешна, 
Як мала дитина, 
Що задумає, згадає, 
Не буде по його; 
Без худоби тепер в світі 
Не зробиш нічого. 
Ох! Як важко жить такому, 
Кому світ немилий, 
Кому очі зав’язані 
На вік його цілий 
Не хусткою, а долею! 
Гірко вже такому; 
Сам добра такий не знає, 
Не зробить й другому. 
Йому той край, де родився, 
Буде як чужбина; 
Всюди за ним слідом ходить 
Лихая година. 
І в ніч нудиться він, бідний, 
І як сонце зійде; 
Родичей не мавши зроду, 
І в могилу піде. 
Не попробує у світі 
Він у парі жити: 
Хто тепер без грошей стане 
Вірно вік любити? 
Не назовуть його татом 
Його рідні діти; 
Ні на кого і під старість 
Голови схилити, 
І він дітками не буде 
Свойми забавляться; 
Неначе він один на світі, 
Ні к кому озваться. 
Поневолі віку собі 
Такий укоротить: 
Бо нудьга в його од серця 
На час не одходить. 
Ніхто йому не поможе, 
А всі люди бачуть; 
Як умре — і на могилі 
В його не заплачуть. 
І деревце, як підперте, 
То довше постоїть; 
І пряміше воно ростиме, 
І вітер не зломить; 
А як його обгородить, 
Ще буде цілійше, 
Бо й скотина не обломить, 
То й ростиме вище.