Віктор Забіла - Соловей (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

 

Віктор Забіла

Соловей

Не щебечи, соловейку. 

Під вікном близенько; 

Не щебечи, малюсенький. 

На зорі раненько. 

Як затьохкаєш, як свиснеш. 

Неначе заграєш; 

Так і б’ється в грудях серце, 

Душу роздираєш. 

Як засвищеш голосніше, 

А далі тихенько: 

Аж у душі похолоне, 

Аж замре серденько. 

Зовсім трошки перестанеш, 

Лунь усюди піде; 

Ти в темну ніч веселися, 

І як сонце зійде. 

Твоя пісня дуже гарна, 

Ти гарно й співаєш, 



Ти, щасливий, спарувався 

І гніздечко маєш! 

А я бідний, безталанний. 

Без пари, без хати: 

Не досталось мені в світі 

Весело співати. 

Сонце зійде — я нуджуся, 

І заходить — плачу: 

Котру люблю дівчиноньку, 

Тієї не бачу. 

Довго й чутки вже не маю 

Про милу дівчину; 

Цілий вік свій усе плачусь 

На лиху годину. 

Не щебечи, соловейку, 

Як сонце пригріє! 

Не щебечи, малюсенький, 

І як вечоріє! 

Ти лети, співай тим людям, 

Котрі веселяться; 

Вони піснею твоєю 

Будуть забавляться. 

А мені такая пісня 

Душу роздирає! — 

Гірше б’ється .моє серце, 

Аж дух завмирає. 

Пугач мені так годиться: 

Стогне, не співає; 

Нехай стогне коло мене 

Да смерть возвіщає. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

В. Забіла у вірші "Соловей" використовує прийом поетичного паралелізму, щоб передати почуття закоханого ліричного героя. Герой говорить, як гарно співає соловей — аж серце завмирає у тих, хто його слухає. І це зрозуміло, адже той соловейко закоханий, має дружину, гніздечко. А він — "бідний, безталанний", не має ні пари, ні хати, не може одружитися з тією, котру любить. Тому просить соловейка не щебетати, не ятрити душу. До його настрою тепер більше підходить крик пугача — злого віщуна. Написаний твір у дусі народної пісні з усіма її жанровими ознаками, покладений на музику. 

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: