Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_marevo.docx)Pavlo_zagrebelniy_marevo.docx187 Кб1601
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_marevo.fb2)Pavlo_zagrebelniy_marevo.fb21253 Кб1880

 

Багато випробувань та неймовірних пригод випало на долю групи радянських лікарів в пустельних районах Ірану, куди вони були направлені для боротьби з тифом.

На республіканському конкурсі в 1955 році на кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей і юнацтва повість Павла Загребельного «Марево» відзначена другою премією.

 

Павло Загребельний

МАРЕВО

ОГИР З ЗОЛОТИМИ ЗУБАМИ


Крізь щілини намету було видно незвично синє небо. Олег Трубачов лежав горілиць на овечій кошмі, дивився на це небо й декламував:


В Хорасане есть такие двери,
Где обсыпан розами порог.
Там живет задумчивая пери.
В Хорасане есть такие двери,
Но открыть те двери я не мог.


— Не знаю, які там двері з таким поетичним порогом, а от що в Хорасані[1] зараз тиф — це я знаю напевне, — сказав професор Григорій Микитович, входячи в намет.
— Вашими устами, Григорію Микитовичу, говорить лікар, а моїми — філолог, — не міняючи пози, весело відгукнувся Трубачов. — Правда ж, Еллочко?
— Я вам не Еллочка, а Елла Михайлівна, — огризнулася висока вродлива дівчина, ретельно ховаючи під косинку своє непокірне біляве волосся.
— А хочете, я вам прочитаю чудовий бейт про ваше волосся? — не звертаючи уваги на її суворий тон, запитав Олег.
— А що таке бейт? — подивилася на нього Елла.
— Бейт — це двовірш, вірш, який складається з двох рядків. Читати?
— Одчепіться!
— Будь ласка.
Трубачов заплющив очі і ніби чужим голосом прочитав:
Шаш чиз дар он зулфі ту дорад мадан:
Печу гиреху банду хаму тобу шикан.
— Нічого не розумію! — знизала плечима Елла.
— То чого ж ви на мене кричите? — докірливо сказав Трубачов. — Адже варто нам переїхати кордон, і ви чутимете тільки таку мову. Уявіть собі, що мене поблизу не буде. Як ви зрозумієте?
— Не сваріться, мої милі, — сказав професор, — ми будемо там вкупі. Отже, турбуватися немає підстав. Ти, Олег, перекладатимеш, Елла допомагатиме мені, а всі ми разом допомагатимемо нашим сусідам позбавитися такої поганої речі, як тиф.
— Ну, вже коли й Григорій Микитович ще раз підтвердив мої перекладацькі повноваження, то я обов'язково мушу перекласти щойно прочитаний бейт! — вигукнув Трубачов. — Перекладати, Еллочко?
Елла мовчала і дивилася кудись вдалину.
— Переклад буде такий, — не чекаючи запрошення, продовжував Олег:
Шість речей має розсип твоїх кучерів:
Завитки, вузли, вигини, звивини, звиви й закрутки.
— Дуже цікаво, — заради ввічливості промовив професор.
— Цьому бейту вже майже тисяча років, — зауважив Трубачов. — А скільки чудесних, неповторних речей ви можете знайти в історії культури Ірану! Ви навіть уявити собі не можете, Григорію Микитовичу.
— Чому ж не можу, — посміхнувся професор, — у вільну хвилину можна буде зайнятися й цим, але хочу вам нагадати, що основна мета нашої поїздки — дещо інша…
— Знаю, — недбало відмахнувся Трубачов. — Інфекційні хвороби…
— Так, хвороби, — ствердив професор. — І не думайте, що це надто проста річ. В Ірані, наприклад, є так званий зелений москіт, якому варто лише залетіти крізь відчинене вікно до вашої кімнати, вкусити вас — і ви маєте пендинську виразку.
— Надзвичайно весела перспектива, — свиснув Олег, — особливо, коли врахувати ту обставину, що ми взагалі в кімнаті сидіти не будемо. Отже, цей зелений москіт може кусати нас без всяких перешкод протягом усієї доби, і що ж це за штука — пендинська виразка?
— Правильніше було б назвати її хворобою Боровського, бо вперше описав усі випадки пустинних виразок російський військовий лікар Боровський, — сказав Григорій Микитович. — Полягає ж вона ось у чому. Після укусу москіта і необхідного інкубаційного періоду в два-три тижні на тілі з'являється маленький прищик. З часом він перетворюється в добре помітне скловидне затвердіння, на місці якого виникає виразка. В пустині завжди спека, людина весь час пітніє, піт потрапляє у виразку, змішується з пилом, якого в повітрі пустині надзвичайно багато, і хвороба затягується на рік, а то й більше.
— Дуже симпатична хвороба, — сів на кошмі Трубачов, — мені вже починає здаватися, що цей москіт встиг мене десь куснути.
— Крім того, — продовжував професор, — в Ірані ще широко розповсюджений черв'як ришта. Це хвороба, яку в народі звуть «кінський волос». Личинки ришти заводяться в мікроскопічних комашках, що живуть у стоячій воді хаузів.[2] Коли людина п'є таку воду, личинки потрапляють в її організм, розвиваються там у багатометрових черв'яків, і ці черв'яки потім виходять на поверхню, проїдаючи шкіру найчастіше на нозі.
— Та-ак, — сказав протягом Трубачов. — Які ще є хвороби в тій країні, куди ми з вами їдемо?
— Є ще в Ірані лихоманка «тебе гаріб гез», тобто лихоманка, яку викликають укуси кліщів, що кусають лише чужинців. Іранців ці кліщі не займають, зате приїжджих…
— Досить, — вигукнув Олег. — З мене вже досить. Тепер я розумію, що мої товариші даремно заздрили мені. Якщо в мене буде та перевага, що я побуваю в Ірані, а вони ні, то зате вони гарантовані і від виразок, і від риніти, і від лихоманки, чого про мене сказати не можна…
— Злякались? — запитала Елла.
— Хто? Я? — повернувся до неї Трубачов. — Анітрохи. Але я б не сказав, що мені було дуже приємно дізнатися про ті сюрпризи, які готує для незвичної людини земля Ірану.
— То, може, ви втечете назад до Москви, поки не пізно? — посміхнулася Елла.
— Втікати я не збираюсь, — похмуро промовив Трубачов. — Я взагалі ніколи не тікаю, запам'ятайте це, будь ласка.
— Побачимо, — сказала Елла.
— Побачите, — пообіцяв їй Трубачов.
— Тихо, хтось іде, — підняв палець професор.
Всі замовкли й прислухалися. Вітер шарудів полами намету, співав пісок під чиїмись ногами: «Пів-пів, пів-пів». Ноги ступали твердо, рішуче, і пісок співав все голосніше й сумніше.
Ось кроки вже біля самого намету. Елла хотіла визирнути надвір, але в цей час висока постать загородила вхід.
— Товаришу капітан! — вигукнула Елла.

Сторінка 1 з 43 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 > У кінець >>