Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.docx)Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.docx217 Кб1960
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.fb2)Pavlo_zagrebelniy_popil_sniv.fb2800 Кб2078

 

У новорічну ніч на пульт управління саркофагом АЕС вривається невідома жінка в генеральській формі й заявляє, що залишиться тут доти, поки до неї не прибудуть із Києва представники влади.
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.

 

Павло Загребельний

ПОПІЛ СНІВ

Пригодницька повість


Які нам сни в тім смертнім сні присняться,
Коли покров чуття земного зник.
Шекспір. «Гамлет»

1


Телефон дзвонив так довго й уперто, що навіть Любин чоловік Володя, який після новорічних тостів дрімав у кутку дивана, прочумався і здивовано промурмотів:
— Ти диви: дзвонить!
Хоч нічого дивного в тому не було: хтось хоче привітати Оксану з Новим роком.
Новий рік Оксана Винокур планувала зустрічати в батьків у Гуляйполі з маленьким Андрійком, але не дістала квитка на літак, а поїздом уже запізнилася. Колись було просто: прокуратура мала свою броню на квитки — і ніяких проблем. Тепер усі йшли до ринку, а ринок не визнає ніяких привілеїв. Оксані не міг помогти навіть начальник аеропорту Жуляни: всі квитки продано, жодного місця, ніяких надій. Щоправда, в юрмовиськах зрозпачених людей тинялися якісь ханиги і перегарно-сивушно хрипіли тобі в обличчя: «Куда нада? Тюмень? Норільськ? Сахалін?» Ціни — вже не на сотні, а на тисячі. Про Запоріжжя ніхто не хотів і слухати: немає комерційного інтересу. Так Оксана зосталася в своїй панельно-бетонній осоружній квартирці і, рятуючись од самотності, пристала на запрошення сусідки Люби зустріти Новий рік у неї. Оксана поставила телефон під стіною, що розокремлювала їхні квартири, надягла біле плаття, яке зберігала ще з шкільного випускного вечора, прихопила дві пляшки шампанського (залишки доринкових цін!) і пішла до Люби й Володі.
Будемо залишатися людьми навіть у рік Чорної Мавпи!
По телевізору давно вже йшла зарубіжна естрада, Володя куняв, Оксана з Любою тихенько перемовлялися про суто жіночі секрети, коли за стіною задзвонив телефон.
— Подзвонить і перестане, — відмахнулася Оксана, — кому треба, знайде мене завтра!
Але телефон не вмовкав. Видно, не випадковий дзвінок, щось серйозне і невідкладне. Несподівано Оксані здалося, що дзвонить міжміська, що це не просте поздоровлення, а тривожна звістка, може, й про Андрійка… Робота в неї така, що можуть помститися на дитині, хоч вона була впевнена, що надійно заховала синочка від усіх небезпек.
— Я збігаю вимкну телефон, щоб він нам не заважав, і одразу ж повернуся, — сказала Оксана.
— Приходь, треба досидіти до кінця, щоб Новий рік був щасливий, — засміялася Люба, — бо хто в цю ніч спатиме, то проспить усе щастя.
Поки Оксана відмикала двері, запалювала світло, підходила до апарата, телефон дзвонив і дзвонив.
— Слухаю, — спокійно промовила Оксана, піднімаючи трубку.
— Оксана? Це ти? Я вже не надіявся додзвонитися. Тут така справа…
Вона одразу впізнала голос свого колишнього чоловіка майора Винокура. Він не озивався вже три роки, хоч їх і поєднував Андрійко, та й прізвище майорове Оксана залишила собі заради синочка.
— Це ти? Винокур? — Оксана не приховувала іронії. — Я думала, ти дзвониш, щоб привітати з Новим роком…
— Пробач, будь ласка. Вітаю й поздоровляю. Але тут така справа… З тобою зараз говоритимуть. Передаю трубку прокуророві Повху.
Повх о четвертій ранку? Оксана ладна була розреготатися. Але прокурор Повх навіть у новорічну ніч лишався серйозним, як індик.
— Ось слухайте сюди, — почувся в трубці його занудливий голос. — Зараз до вас під'їде майор Винокур з національної служби безпеки, і ви з ним того…
— Та це мій колишній чоловік!
— Чоловік? Не знав. Може, забув. Ну, однаково. Вам треба з ним підскочити до Чорнобиля, а там зорієнтуєтесь…
— До Чорнобиля? — Оксана не йняла віри почутому. — Як то — до Чорнобиля? Що мені там робити?
— Воно й не до Чорнобиля, а на саму атомну.
— Може, просто до саркофага?
— Може буть. Там зорієнтуєтесь.
Повх поклав трубку, а куди йому дзвонити, щоб перепитати, Оксана не знала. Ідіотська ситуація!
Вона пішла до Люби сказати, щоб її не ждали. Викликають по службі.
— Собача служба, — заявив Володя, що вже прочумався остаточно і підлаштовувався до недопитої пляшки. — Я б на такій службі й за золото не схотів!
— Мовчи вже з своїм золотом! — добродушно засміялася Люба і налила в гранчасті склянки шампанського (кришталем робітничий клас за соціалізму не розжився, а за капіталізму це взагалі відкладалося на невизначений час).
— Давай, Оксанко, на коня!
— На коня, то й на коня! — підняла склянку Оксана.
Майор Винокур ждав Оксану на сходовій площадці. Щоб не будити мешканців, він піднявся на сьомий поверх пішки, без ліфта.
— Може, зайдеш? — запропонувала Оксана.
— Дякую. Нам треба поспішати. Коли хочеш, підожду тебе тут або в машині, поки ти переодягнешся.
— А що мені перевдягатися? Накину свого фарбованого кролика — і гайда!
— Ти в цьому платті? З десятого класу…
— Впізнав?
— Впізнав і згадав.
— Ну, то я в ньому й поїду. Протиатомного комбінезона не маю.
— Як бачиш, я теж.
Уже в машині Оксана спитала:
— Ми справді на атомну?
— Так.
— Знов аварія?
— Ні, тут щось інше. Якась єрундистика. Потрібні об'єднані зусилля. З Міністерства внутрішніх справ туди вже виїхав генерал.
— А нас — для чорнової роботи? Але що там сталося?
— Не можу нічого сказати, бо не знаю й сам. Мене послав наш генерал, тебе — твій прокурор. На місці розберемося.2
Рік Чорної Мавпи жінкам належало зустрічати в жовтому. На Сході жовтий колір ознака мудрості (буддійські священики носять жовте), у англійців — це колір боягузів, що ж до Америки, то там не знають ні забобонів, ні обмежень і живуть майже за принципом великого Мао: хай розквітають усі квіти.

Сторінка 1 з 50 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 > У кінець >>