Характеристика твору «Диво»

 

Композиція «Дива» нагадує архітектуру собору, образно від­творену в романі: незвичайність планів, переходів, добудов, але у свавільній асиметричності криється доцільність і гармонія. Усе — наче пісня рідної землі.

Заспів до «Дива» та епіграфи до кожної з його частин глибоко занурені в зміст, вони «промовляють» щось важливе, кидаючи додаткове світло на задум і тему. До розділів про XI ст. взято вислови з літопису Нестора — і це доречно. У самій назві, напри­клад, «Рік 1014. Літо. Болгарське царство», є лише літописна констатація. А в епіграфі — вираження гніву, скорботи й непри­миренності людського сумління до візантійського тирана, про­званого Болгаробойцею за осліплення чотирнадцяти тисяч поло­нених: «Толи не будет межю нами мира, оли камень начнеть плавати, а хмель».

Софія Київська — один з головних героїв роману. Цей мистець­кий витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кін­чається й не переводиться». І читачі роману стають свідками творення цього дива, знайомлячись з будівничим Софії Київ­ської — Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візанти и працював у константинопольського майстра як будівник и оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті и розу­мінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію Укра­їни, об’єднавши три її шари: давнину, Другу світову війну й сього­дення. А головний об’єднуючий центр — це образ Софії Київської, незвичайного дива з див «во всем полунощи земном». У розді­лах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава пере­шкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.

Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу україн­ського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. Він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі...».

Читаючи «Диво», ми ніби переносимося в часи тисячолітньої давності — Київську Русь. Отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, що віками формувалася. Вимисел, фантазія Павла Загре­бельного в «Диві» органічно переплітаються з реальним історич­ним тлом тогочасного життя Києва, Новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного. Реаль­ною подією є й будівництво храму — Софії Київської.

Але у творі є и авторський домисел, що дозволяє йому полемі­зувати. Так Загребельний писав: «Письменникові іноді можливо потрапить до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роману чи повісті, побудувати цілий роман у цьому документі. Та коли не буде при цьому необ­хідного художнього переосмислення, коли письменник не висту­пить у ролі художника-творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо». Сивоок — вигаданий герой, уся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вига­дана. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, роз­ширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний).