СОН

 

В сірій імлі попідземній, понад потоком Летейським,

В травах без запаху стрів я молодий асфодел.

 

«Бідна рослино! Чому з усіх непривітаних сонцем

Ти найдорожча мені? Що ти і як проросла?»

 

«Я? Я — у пам’яті бідній твоїй, я зросла у хвилину,

Як обірвалось життя, що веселило тебе,

 

Юної повне снаги, та не суджене зав’язок дати...

Тільки й лишило саму тугу мою по собі...»

26.XI.1934