Чернишевський – Микола Зеров

ЧЕРНИШЕВСЬКИЙ

Пантелеев.

Из восп. прошл. II, 165

Полярна ніч і волохатий сполох

Над безвістю засніжених долин.

Як терпне серце! Скільки літ один

Німує він у нетрях захололих.

Він згадує: між друзів ясночолих

Кипить розмова; від привітних стін

Спливає світло; і, немовби дзвін,

Він кличе все живе, він б’є на сполох.

Суд і заслання… Мука самоти…

О, як у сяйві небо розкололось!

А тиша мертва, і нема мети.

Враз бубонці: далеко рипнув полоз,

І крізь сніжок, здається, чути голос:

«Ще не покаявся? Не виправився ти?»

23.ХІІ.1933

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: