PRO DOMO*

 

Яка ж гірка, о Господи, ця чаша,

Ця старосвітчина, цей дикий смак,

Ці мрійники без крил, якими так

Поезія прославилася наша!

 

Що не митець, то флегма і сіряк,

Що не поет — сентиментальна кваша...

О ні! Пегасові потрібна паша,

Щоб не загруз у твані неборак.

 

Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

 

Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,

Парнаських зір незахідне сузір’я

Зведуть тебе на справжні верхогір’я.

 

23.IV.1921