По селах – Іван Франко

Іван Франко

ПО СЕЛАХ

І

На Підгір'ї села невеселі

Простяглися долом-долинами,

Мов край шляху на твердій постелі

Сплять старці, обвішані торбами.

Понад річку верби головаті

Довгі віти в воду похиляють;

Журавель поскрипує при хаті,

Босі діти по двору гуляють.

З-поміж верб, та груш, та яворини

Чорні стріхи глипають, нагнувшись,

Мохом вкриті, корчами калини,

Мов на вітер ті сичі, надувшись.

Похилились смерекові стіни,

Там і сям стемпльовані дрючками,

Мов каліки, ждуть собі заміни,

Щоб спочить розбитими кістками.

Сліповаті та тісні віконця

В старосвітських засувах ще ходять.

Чи лякаються ясного сонця

Ті, що вік свій в тих хатах проводять?

Не видати комина на хаті;

Вранці дим всю хату заповняє,

З стріхи буха, в'ється по загаті,

Хапле очі, сльози витискає.

В хаті піч трохи не в півкімнати

З запічком і припічком із глини,

Вічно тепла – то жолудок хати,

Величезний, як живіт дитини.

Хліб і страва – тут найстарша справа,

Ціль всіх змагань, замислів, турботи,

Мов родивсь сей люд лиш для роботи,

А на хліб вся праця йде кровава.

Ліжко газди – п'ять дощок незбитих,

Сніп соломи і верета зрібна;

Тепла піч є для дітей невкритих,

А для старших постіль непотрібна.

Слуги в стайні сплять – їх коні гріють,

А дівки на лаві, на запічку;

Про вигоду й думати не сміють,

Щоб лиш крижі випрямить за нічку.

І про одіж мало дбають нині:

Як кожух є й чоботи пасові,

Для газдині шнур коралів в скрині,

Для дівчат хустята шалінові,

Капелюхи хлопцям повстянії,-

То й весь празник є на довгі літа;

Буднішня одежа в хаті шита

З полотна, що вироблять хатнії.

На стіні розвішані довкола

Дерев'яні давні богомази:

Страшний суд, Варвара і Микола,

Чорні вже від диму, мов від мази.

Тільки й всього християнства в хаті,-

Але є й письменства в ній познаки.:

Там під сволоком, завитий в шматі,

Лист небесний – писаний бог зна ким,

Йосифінський наказ панщизняний,

Прадідівський квит на тридцять буків,

Діда скарга за ґрунтець забраний,

Батьків акт ліцитаційний драний,-

Ось весь спадок, що лишивсь для внуків.

II

В шинку шумить, в шинку гуде,

Аж гомін геть селом іде.

І не питайте, що се є:

Старий Пазюк горілку п'є.

Вже третю ніч він п'є ось так,

Та не гадай, що він пияк.

Він буде ще три ночі пить

І ані цента не платить.

О, бо Пазюк розумний дід,

З кропиви він збирає мід:

Він у селі над всіх моцар,

Бо він собі багач-лихвар.

І не гадай, що за процент

Він п'є й не заплатить і центі

Ось глянь у коршму. За столом

Сидить Пазюк, співа псалом,

Бо він письменний – знай і се!

І бога в серці має все.

Він бороду на руку спер

І сиві очі в двері впер,

Волосся сиве і густе

Лице вкрива його товсте,

А голос дзвінко, мов із блях,

Гукає: "Господи воззвах!"

А обік нього кум сидить

І Пазюку в лице глядить,

В очах його читати б рад,

Чи все тут є старому в лад,

Чи все зробив він так як слід,

Щоб ласкав був брикливий дід.

А як старий скінчив свій спів,

То кум несміло річ повів:

"Спасибі, кумцю, вам за гласі

Та щиро я благаю вас,

Вділіть ту позичку мені,-

Я все віддам уосені".

Пазюк о стіл б'є кулаком.

"Чи дармо в тебе я дяком?

Не штука то мій глас хвалить!

Кажи горівки ще долить!"

Скрутився кум, неначе в'юн,

Горівку в жида і тютюн

Наборг бере, на стіл кладе,

Знов Пазюка просить іде:

"Вже ж, кумцю, вас я третю ніч

Частую за пустую річ,

Щоб сотку в позичку дістать,-

Ви ж обіцяли нині дать".

Розгнівався на се Пазюк

І повну чарку кинув з рук.

"От ще голяк! От ще жебрак!

До мене промовляє так!

Сто срібла – се великий гріш!

Узять візьмеш, віддать- хоч ріж!" –

"Я ж, кумцю, позичав у вас

І, тямите, віддав на час".-

"Віддав! Віддав! А може, й ні.

А кілько то було гризні!

Та що вже там! Хай страчу сам!

Як обіцяв, то певно дам".

І мовить кум:"То дайте ж тут!

Ось свідки є, горівку п'ють".

Пазюк на те: "Нехай же п'ють,

У мене гроші є ось тут!"

І вийняв з череса платок,

А в нім завитих сім соток,

І перед свідками цілі

їх розкладає на столі.

"Отеє мій плуг, отеє мій стіг,

Моя рілля, мій оборіг,

Мої воли, моє Гумно,

Моя рідня, моє майно".

І поскладав, поцілував

І в черес всі сотки сховав.

А кум стоїть, гне в собі злість,

Очима тії гроші їсть.

"Та, кумцю, змилуйтесь-бо раз,

Пай дармо не благаю вас!" –

"Ні, синку, пізня вже пора,

Додому час! Заснути тра!

Ще кварту став, людей відправ,

А завтра рано, щоб ти знав –

Коли діждати дасть господь,

За грішми з свідками приходь".

Село шумить, село гуде,

Пазюк з шинку додому йде,

При ньому кум, мов в'юн той, в'єсь,

А свідки йдуть то вскісь, то всклесь.

Боками йдуть, пісень ревуть.

Аж ось Пазюк промовив: "Тут!

На розі хрест, з тернами тин…

Тут в хаті мій драбуга син.

Го-го, то злодій, зна біду!

До хати спати я не йду.

Гей, кумеї куме! Де ти втік?

Ти спать мене веди на тік!"

ІІІ

Вранці-рано по селі

То не пчоли, не чмелі

Глухо зажурчали,

Не шумів розбитий спуст,

А йшло слово з уст до уст:

"Вкрали! Вкрали! Вкрали!"

Що? Хто? Відки? Вість така:

Вкрали гроші в Пазюка!

Як вернув із шинку,

П'яний у стодолі спав,

Злодій черес з нього зняв

І потяг шматинку.

Хто був злодій? Відки знать?

Сам Пазюк не зна сказать,

Хоч щось твердо дума.

Далі скрикнув: "От на глум!

Вів мене в стодолу кум!

Се ніхто, крім кума!"

Кум почув се, весь дрижить,

Мов опечений біжить:

"Змилуйтеся, діду!

Я вас до хреста довів

Та й пішов вісьта домів!

Присягати піду!"

"Не бреши! Де гроші дів?

Ти мене вигоном вів –

Тямлю весь інтерес:

У стодолі дрюк відпер,

Сіна з зруба на тік зверг,-

Зняв із мене черес!"

"Тут мене гадюка їдж,

Як я з вами був сю ніч

На гумні, в стодолі!" –

"Не бреши! – кричить Пазюк.-

Гроші тут мені до рук,

Бо діждеш недолі!"

IV

Зразу сварилися,

Далі побилися

Кум з Пазюком.

Батькові син помагає,

Син держить, батько шмагає

Кума ціпком.

Гамору! Галасу!

Баб назбігалося

Повний вигін.

Ті Пазюка проклинають,

Інші про кума вже знають:

"Певно, се він!"

Свідків, хоч гать гати!

Сей вже мав спать іти,

Вийшов надвір,

Чув, як Пазюк до стодоли

З кумом чалапав поволи

Попри шпихлір.

Другий виразно чув:

Кума Пазюк гукнув:

"Куме, ходи!

Пізно вже лізти до хати,

Я на тоці буду спати,-

Ну, заведи!"

Здогади, заміти…

Тут шукать! Там іти…

Властей чекать…

Справді ж нікому не жалко.

"Так тобі треба, ти, п'явко!

Хоч ти пропадь!"

V

Того рана з криком, шумом

Серед тлуму дід із кумом

На попівство враз ішли.

Чи шукать поради, може?

Ні, за злодія на боже

По короні понесли.

У обох напухлі пики,

А у серці гнів великий,

В кума весь кривавий ніс.

"Правте, отче, два молебнії.

Щоб злодюга той ганебний

Без пощади нагло тріс!"

Вийшли. Кум домів кленучи,

А Пазюк нові онучі

В постоли, до торби хліб,

П'ятку в черес, палку в руки

Та й для ліпшої поруки

До ворожки до Дуліб.

VI

Ворожка мовить:

"Ти, чоловіче, не бійся нічого!

Гроші повернуться, ждати не довго.

Злодій від тебе сидить за три межі,

Знаєш його по відмінній одежі.

Вус має чорний і сірії очі,

Підстерігав тебе три дні й три ночі.

Господу дякуй, що гроші забрав він,

Що не збудився ти в хвилі, як крав він.

Мав він ножаку і хтів тобі, батьку,

Якби збудивсь ти, всадить під лопатку.

Є в тебе грушка по кінець причілка,

Є в ній маленька дуплавая щілка…

Там ти дивися щодня, щогодини,

Там тобі злодій ті гроші підкине".

VII

Іде Пазюк від ворожки

Та йдучи міркує:

"Виразнісінько 'на кума

Ворожка віщує.

За три межі! Кум від мене

За чотири межі!

По якій я його знаю

Відмінній одежі?

Не в постоли, а в личаки

Обуває ноги

І на гуні не зелені,

А чорні вилоги.

Чорний вус. – Рудий у кума.

Гм! Не вір рудому!

Сірі очі – дійсна правда!

Коб швидше додомуі

А божився, дав на боже!..

Плакав наостатку!

А сам ніж мав і мене хтів

Пхнути під лопатку!

Почекай же!.. Де та в біса

Грушка при причілку?

В мене є верба. Все одно,

Заглянемо в щілку".

VIII

Ой-ой! Метушня і тривога в селі,

Із вулиці діти тікають малі,

Старі покидають у полі роботу,

Додому дралюють, немов на пожар!

На лицях побачиш і страх, і турботу:

В селі є шандар!

Сей сіті рибацькі під стріху ховає,

Той в сіно рушницю стару обвиває

І пхає в шувар,

Сей крадену пряче дубову колоду,

Той в бочку пожарну щодуху ллє воду:

В селі є шандар!

Шандар і начальник рушають на слідство.

Соток Пазюкових шукати,

Трясли вже у кума, трясуть ще сусідство,

Стайні, і стодоли, і хати.

І свідків питають, мов в пітьмі блукають.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: