Гітара Пабло Неруди – Іван Драч

ІВАН ДРАЧ

ГІТАРА ПАВЛО НЕРУДИ

Поміж смертю і тим,

Що називають безсмертям,

Я вибираю гітару…

Пабло Неруда

І

Що може поет в цьому світі –

Напитись сонетом води,

Погладити сонце в зеніті

І бути, як хлопчик, радий, –

Що може поет в цьому світі?!

Я згадую дні весняні,

Спогадую Веймарський форум,

Як Пабло всміхався мені,

І квітці, і зірці в ту пору, –

І сонцем вмивалися дні.

Та ось Бухенвальд – і Неруда

Там серце своє натрудив.

В очах клекотала огуда,

А він повен гніву ходив

З гітарою в парі – Неруда.

Він був – наче той материк,

Твердий, незворушний флегматик,

І німо кричав його крик,

І я, непіддатний до паток,

Обожнював цей материк.

Гітара ж, мов хвиля ласкава,

Все била в його береги,

Аж гнулася дивом лекала,

Такий він був їй дорогий –

Музична ласкавка легкава.

Прокляті ці концтабори –

Мембранне вона тріпотіла

Й летіла йому догори,

То тіло тулила до тіла –

Любила над концтабори…

Та як же, та як він ожив,

Отой Бухенвальд, аж у Чілі?

Скажи мені, Пабло, скажи,

Про дні розкажи поночілі,

Де час Бухенвальдом ожив.

Як цвіль підіймається з дна

І честь віддав Піночету –

Новітній фашизм розпина

Гітару і душу поету,

Бо ж гнівом клекоче струна.

Що може поет в цьому світі?

А може він вмерти тоді,

Як душі замкнули у кліті

І хунта над виром подій

Павучо зависла в зеніті.

Та ні ж! Не помре він тоді,

Хоч смерть його в губи цілує,

Хоч губи у неї тверді –

Межа навіть чорному злу є,

Не може він вмерти тоді…

II

Обрубані руки у Хари.

На сонці – кривавий пил.

Змордовано душу гітари

На гітлерівський копил.

Гітару кладуть на мари.

Коли протира Піночет

Криваві свої окуляри,

Що може в розпуці поет:

Невже ж бо волати до хмари –

Гітари, гітари, вперед?!

III

"Інтернаціоналом" суремить спів

Над неподоланою труною,

Хоч кулемет люто косить з-під брів.

Встає правічною новизною

"Інтернаціонала" суремний спів.

Робітники із святих передмість

Лагодять струни в лихому підпіллі –

Хоч кулемет розлютовано їсть

Струни оті посивілі, аж білі, –

Альєндівську гвардію з передмість.

Пабло, мій Пабло, струна до струни,

Душа до душі – нехай руки закуті,

Віко дощенту розбий у труни,

Хай кулемет захлинається з люті,

Над смертю – гітарою нам продзвени!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: