За літописом Самовидця – Василь Стус

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.

За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо

зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.

Стенаються в герці скажені сини України,

той з ордами ходить, а той накликає Москву.

Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни

вже мати не встане — розкинула руки в рову.

Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,

побрали з собою весь тонкоголосий ясир.

Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,

бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.

І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,

і Буг почорнілий загачено тілом людським,

бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,

у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.

Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі

і крові наточать — упийтесь кривавим вином.

А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.

Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.

Куріє руїна, кривавим збігає потоком,

а сонце татарське стожальне разить наповал.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: