Над осіннім озером – Василь Стус

НАД ОСІННІМ ОЗЕРОМ

Цей став повiсплений, осiннiй чорний став,

як антрацит видiнь i кремiнь крику,

виблискує Люципера очима.

П'янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння

майбутнього. Летить крилатолезо

на вiття виголiле. Рине впрост

на утлу синь, високогорлi сосни

i на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне —

повторення оцього чорноставу,

насилу вбгане в череп.

Неприхищений,

а чуєш, чуєш протяг у душi!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: