НА СМЕРТЬ ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ
Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю, –
Все одно я маю рану,
Нестерпучу, нездоланну, –
Рану смертного жалю!..
З творів Г. Чупринки.
До великої покори
На розпутті при дорозі
Судять Байду Яничари
В Золотім галатськім Розі…
«Байда» Г. Чупринки.
«Кто дальше?.. Он!.. А!.. стой…» – гукнув чекіст.
«Нагана» звів і втомлено гикнув…
І вишкір на губах заблис.
Очима впився, вовчо бликнув…
Розлягся постріл… він стояв…
«Да нікак волшебнік?!» –
Сміх садистичний залунав. –
«Іль правят за тебя малєбні?.. »
А він стояв – у пеклі мук,
Мов прадід Байда на покарі, –
3 погордою до тих звірюк,
Чадних людоподібних тварів…
«Да за Украйну не малісь…
Нє то – ведь промахнусь я снова… »
І вихром «так було… колись.
У ворогів все тая ж мова… »
Зі сміхом злився постріл знов…
Зловтішне: «Дудкі, брат, – нє промах!..»
Патьоками дзюркнула кров…
Орла завмер останній помах…
Чекісте, правду ти сказав:
Чаклун цей чарами владає,
Як жив – веселкою він грав…
По смерті ж- громом гуркотає!..