Як ти за мир – мобілізуй же сили – Павло Тичина

ЯК ТИ ЗА МИР — МОБІЛІЗУЙ ЖЕ СИЛИ

І рідний люд, і сонце, і земля

до нашого сумління промовля:

Як ти за мир — мобілізуй же сили,

аґресорів щоб війни погасили!

Якщо ти океан, а не ручай —

історії ти рухи помічай,

у самий глиб епохи заглибляйся,

в серця людей увесь переміщайся.

Для чого націй розділяє гать?

Для чого вічні ворожнечі жала?

В нас Ленінові співжиття начала,

щоб кожному народу розцвітать;

щоб тим, хто варить сталь, збирає хліб, —

не ядерний, не смертоносний гриб,

а щоб в серцях були відкриті двері…

Алеж глухі до цього мільярдери.

Прислухайся… Із Африки йде крик:

— На смерть нас колоніяліст прирік!

Він чинить всім і кривди і образи.

До чого тут його воєнні бази?

Із Греції луна: О, як нам жить!

Терпіння ж бо на ниточці дрижить…

А ген з Японії, де буровії,

до нас виходять з поглядом надії

каліка-жінка. Руки простяга: —

Чи буде людям мир? За ним жага!

Як ні, — скалічимось усі ми, всі ми…

Ви ж бачите? — я жертва Хіросіми.

Хіба ж то не була я молода?

Водиці б напилась — страшна вода.

Я жить не можу в рідній сторононьці,

бо й тут тебе зжере проклятий стронцій.

…Отак у шумі світового виру

з людьми йдемо у дружбі у тісній.

Перепинить нам треба шлях війні!

Всім серцем прагнем миру, тільки миру!

О, що зробила нам чума фашистська!

Ось — Київ наш. Ходім на кручу. Мить

постоїмо. Дніпро похмуро блиска…

Це хто в землі сирій тривожно спить?

Червоне полум’я з-під обеліска

як гнів священний грізно гуготить…

Прийшли: і матері й дівчата.

Мовчать усі…

Але стривай:

від Невідомого Солдата

немов би чуються слова.

— Це я, Солдат твій Невідомий,

народе мій, народе мій.

Своєї сили ти свідомий, —

тож так і далі розумій.

Хотів би говорить в півтона, —

лиш виривається як крик:

з-за моря крякає ворона, —

та в нас тепер не той вже вік.

Не дай ти ворогу довір’я:

кому ж воно, для чого й де?

Дзьобатому? — летить хай пір’я,

якщо на нас він нападе.

Моя ти, мамо, — люба, мамо,

над ким же райдуга-дуга…

Я чесно йшов в бою і прямо —

чого ж ти плачеш, дорога?

Я ще прийду до вас, я встану,

на трактор сяду, ти повір…

Мій син — в живих! — Не перестану

любить в ньому життя і мир.

Я той вогонь, що не вмирає,

що насторожує усіх.

Горить наш гнів і не згоряє, —

тримайтесь сил сторожових!

…Замовк Солдат. І тут ми клятву щиру

дали: перепинити шлях війні!

Роззброєння доможемось в ці дні:

всім серцем прагнем миру, тільки миру!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: