У око окунь, як плавуча клуня
У око окунь, як плавуча клуня,
Торкається, і світ на скалки: сутінь,
Лиш мокрого вогню семипудові сита
Ідуть по обрію, хоч їх на бісер клонить.a
Розсипатись і заятрить над кленом,
Що плеканий парує у висоти
Молозивом і бульками розсади.
Росу в росину забивають клином,
І нитокою живою крильця бабок
Виносить хвилями із грядок бобу,
Що вивісив стручки – жаровні соку,
Бо лійки скрізь, листки – з кришталю саклі,
Й лежать у ватянках від тьми помору
Водоймища, і хащі, і примари.