Людина біжить над прірвою – Іван Багряний

Прийшовши на руїни, Соломон хотів зірвати себе гранатою — тією, що її знайшов і подав йому тоді на зустрічі Максим, а він її сховав. Але граната не запалилась… Вона так і лишилась валятись на землі з зірваним забезпечником — рожева й ніжна, як писанка, італійська граната. Тоді він отруївся ціянкалієм, що його мав при собі. Отруївся на камені над Авраамом…

Нічого по собі не лишив, тільки хемічним олівцем написав на камені:

«М А К С Е! Я ПЕРЕМІГ», а трохи далі дописав «себе».

Максим потім прийшов на руїни собору й ще встиг прочитати той напис.

Хемічний олівець розплився від дощів, і напис помалу обертався в брудну, невиразну пляму…

«Ні, — подумав тепер Максим ще раз, як думав з цього приводу вже не раз. — Це не він переміг себе, а його перемогло те, що він так зухвало, з певністю вченого хробака заперечував. Він бачив саме безглуздя в усьому, а тим часом у його власному фіналі — доказ перемоги вищого глузду над безглуздям людей».

Але думка про це тільки ще більше прояснила й без того ясно-прозорий сонячний настрій, що наскрізь пронизував Максима. Джерело цього настрою, він розумів, було не в ньому самому. Воно було скрізь у природі навколо, воно чулося в диханні рідної землі, і воно ж бризкало з радісних усмішок ось оцих рідних, найрідніших істот, що були поруч нього. Це відчуття цілковитої єдности з усім цим коханим, дорогим світом людей взагалі, батьківщини зокрема й родини передусім робило його щасливим, хоч гримотіння далекої канонади й відбивалось у серці болючою пригадкою про непевність та навіть безвиглядність його власного майбутнього. І, відганяючи від себе тривожні думки про це, Максим увесь віддавався відчуттю свого, нехай хвилинного й непевного, але справжнього людського щастя…

Пружилося тіло, й пружилася душа. «Ну, що ж, — думав Максим. — Хай гримлять канонади, хай лютують віхоли, хай завивають смерчі й котиться самум». А він усе-таки стоятиме, як дуб, на цій землі, і поки він з нею — одно, ніякий самум не зможе його подолати, не зможе його звалити, не зможе його змести. Бо все минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого — любов. І як і найгустіший дим не в силі заступити сонця, так і найчорніше зло не в силі подолати добро, що виходить з любо-ви. Невмирущим є все, що здібне любити. В любові тріюмфує над чорною тьмою світ — сонячний, прекрасний, божественний світ Завжди живе тріюмфує над мертвим. Над чорними кратерами бомбових вирв пробиваються ніжні пагінці трав і квіток. Над прірвою буйним цвітом зацвітає весна!..

Ні, він з цієї землі нікуди не піде! Ні на схід, ні на захід, ні на південь, ні на північ! Він буде на цій землі. І ніхто його з неї не зіпхне. Ні, не зіпхне! Можуть зітерти його тіло на порох, але не зможе ніхто зітерти на порох його душі, не зможе зігнати її з цієї землі. Помиляються ті, хто вогнем і залізом прийшли йому диктувать свою волю.

Непереможним є все, що роджене для творчости, для радости й цвітіння.

Відгремлять сморідні грози, відшаліють страшні гурагани залізні, одбахкають блискавки зла й злоби… Прийдуть знову й знову громи весняні. Проллються проливні дощі громові і змиють, очистять усе. І зацвіте рясним цвітом те, чому цвісти належить, що народжене цвісти й буяти. І поросте бур'янами те, чому порости бур'янами належить. І згниє геть те, що своїм серцем злобним умерло, захлинулось у зненависті, вдушилось у жорстокості, — все те, що не жило, а чаділо.

І ввійде той чад і сморід у сиру землю, в глибини її найдальші.

І тоді високо в небо підійметься сад чарівний, над чадом, над злом і над смородом, буйно розквітлий, на цій, на родючій землі. І пливтимуть над ним білосніжні хмарки, воркуватимуть в ньому закохані горлиці, радітимуть в ньому люди щасливі, а з високих його верховіть, сонцем осяяних, падатимуть радісні сльози, як перламутрові блискітки рос.

Гарміш-Партенкірхен

1948 — 49 рр.



[1][1] Аванті — вперед (італ.).

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: