Маруся Богуславка – Іван Багряний

А відходячи, додавав про себе: «Сиди собі й мовчи!»

І Людмила сиділа й мовчала.

Але що ж її сюди гнало? Чого?

А хто ж його знає…

Найбільше скидалося на те, що їй робило величезну затаєну приємність демонструвати тут свою зневагу й презирство до всіх і до всього і що вона якраз заради цього сюди й приходила.

XIII

Культпохід

Багато часу й енергії забирали культпоходи на заводи й у навколишні колгоспи та на цукроварні. Це, правда, множило славу театру, але не і вимучувало людей до решти — бо тяжко пхатися по кепських шляхах, з кепським транспортом, у весняну або осінню негоду, тягти з собою увесь реквізит і навіть декорації (спеціальну гарнітуру оформлення для малих сцен), а потім грати на тих колгоспних манюсіньких, найпримітивніших сценах. Ліпше в заводських клубах та театрах при навколишніх цукроварнях і комбінатах, бо там більші достатки; й культурний поступ пішов наперед порівняно з селом, але все ж і туди відбувати «культпоходи» було тяжкувато. Хоча, сказати по правді, це завдавало надто великого клопоту тільки адміністрації, яка мала з тими транспортними й іншими труднощами ламати голову, молодь же не дуже-то тим і печалилась. А часом їй навіть було й цікаво відбувати такі «циганські» мандри по своїй землі й відкривати на ній «Америки» невідомого й незнайомого досі. Буває так, що людина живе на своїй землі й відкриває на ній «Америки»…

Якось директора викликано на важливу нараду при Облпарткомі чи якомусь там іншому «комі», з нагоди «прориву» по колгоспах області, і там довго й гаряче засідали ті, що латають «прориви», на тему, як же й цей «прорив» залатати, — аж похрипли, якщо судити з директора Ткача, він зовсім утратив голос, так, либонь, сперечався. Бо театр завжди впрягали в латання проривів, як головну латальну матерію. Так здавна заведено — де не беруть циркуляри й обіжники, туди мистецтво як — «засіб організації» душ і тіл на «героїчні», «соціяалістичні подвиги труда». Повернувшись злий і понурий, Ткач звелів театральному «ударникові-стахановцеві» Січкаренкові сформувати швидко штурмову культбригаду від державного їхнього театру й завтра ж відбути в розпорядження культпропу, щоб там примкнути до інших ударних сил запроектованого кудись культпоходу… Власне, не відбути, а бути напоготові й чекати на вантажну машину, що мала по них заїхати… Злий же і захриплий Ткач був тому, що хтось там, якийсь головний ентузіаст латання прориву з центру категорично вимагав від нього, Ткача, щоби він в колгоспі конче поставив нову п’єсу, ту, що тепер готують… Уявити тільки, Що може стрелити в голову від ентузіязму! Ткач всі нерви Стріпав, і охрип, і ламав руки з одчаю, доводячи безглуздість пропозиції. Але високий гість з центру, з самого ЦК, товариш Маслов, був невблагальний, тим більше, що дерзкі заперечення Ткача були зовсім противні його «нраву», — він спокійнісінько й категорично настоював на своєму. І аргументи виставляв непереможні: «Що, п’єса не готова? Нічого, нічого, це не хліб пекти, що мусить бути готовий, без закальку. Та й то й з закальком[23] люди їдять, коли треба. Зараз — треба! Ви працюєте над якоюсь там п’єсою вже три місяці! Аж три місяці!! Товчете в ступі все те саме! І увесь час дістаєте державні гроші! За що дістаєте? Це марнотратство! А щоб не було марнотратства — їдьте в колгосп і ставте! Не готова? Нічого, для колгоспу зійде. Це навіть добре, перевірка в масах, а тоді допрацюєте решту з заувагами трудящих — внесете корективи на підставі досвіду й виставите в місті… Дві користі зразу!.. Я настоюю на цьому! Кампанія підтягування головних колгоспів важить більше за всі ваші театральні амбіції!!»

Ну й що ти зробиш з таким ентузіястом!?

Після гарячих, і довгих, і небезпечних дискусій з гостем з центру упертий Ткач все-таки переміг…

Зійшлися на тому, що Ткач дає театральну бригаду, яка поставить одну дію з «Платона Кречета» (цим, головне, й було заткнуто рота гостеві з центру, попробуй-бо поперти проти такого партійного туза, як автор тієї п’єси, товариш Корнійчук, сталінський протеже! — хоч і було явним безглуздям ставити для колгоспників одну дію, без цілості!). З вдячності Ткач ще гарантував пару концертових номерів — солоспіви і, може, танок.

Так зачинався цей культпохід. Досить анекдотично.

Січкаренко сформував культбригаду з самої молоді (щоб не тривожити кості старших), на другий день уранці їм подано вантажну машину, вже наповнену іншими культпоходівцями, і вони рушили в якийсь там «колгоспний кущ» (кілька об’єднаних колгоспів) під назвою «СОЦІАЛІСТИЧНА ПЕРЕБУДОВА».

Культпохід пхався кількома машинами вантажними, в яких, як виявилося, було ще багато додатків до «культбригади» — від учителів, від піонерів, від комсомолу, від жінок, від профспілок, від т-ва безвірників… А також їхало й головне начальство. І Павло Гук теж їхав з начальством. Це-бо мав бути дуже важливий і вирішальний «культпохід» — в найголовніші-бо колгоспи області, в найголовніший колгоспний «кущ»! І гість високий з центру їхав, і Людмила Богомазова теж з ним, бо ж… бо ж «не могло ж все начальство партійне їхати на таку вирішальну битву без своєї генеральної лінії!» — так зізлоязичив хтось.

Для Ати цей культпохід був дуже цікавий тим, що вона мала побачити найпередовіший колгоспний «кущ» области влітку, в порі найбільшого цвітіння й вагітності всієї природи й всієї землі цієї щастям і всіма благословеннями неба. І вона побачила …

Начальства напхалося в «кущ» повно, насмерділи машинами, наробили рейваху, ніби сталося щось неймовірне, надзвичайне, ніби це вже мають починати світову революцію, але в «кущі» самім ніякого особливого відруху, тиша, утома й безлюддя… Увесь цей «кущ» — це велике й колись багатюще село К-ва. В ньому було аж п’ять церков колись, з чого можна судити про його величину. Тепер не бовваніє ані один хрест ніде, тільки можна бачити оддалік кілька облуплених і понадщерблюваних бань (бо їх потрохи розбирають). В селі —аж сім колгоспів, і вони ото й становлять собою «кущ», тобто об’єднання тих колгоспів у своєрідний, так би мовити, соціалістичний трест.

В центрі «куща» величезна площа, ніби поорана, так укрита сухим груддям глеюватого ґрунту, розчавленого після дощу тракторами та возами та так і присохлого, і міцного, немов бетон. Поміж тим груддям, помежи глибокими, на всі боки продавленими, борознами колій шаліє бур’ян і колючі будяки. В центрі площі — якась фантастична будівля з ґратчастими вікнами — гамазей[24] чи якийсь окремий колгоспний склеп[25], а при ньому й контора «куща». Колись, кажуть, то була Троїцька церква, потім з неї зняли хрести й дзвони й звалили геть бані, а решту достосували до нової дійсності — тому в цієї будівлі такий фантастичний, зовсім модерний вигляд. Оградки навколо церкви теж не зняли, і через ту оградку вся будівля скидається на якусь фортецю. Навколо жодного деревця — чи вирубали, чи й не було ніколи. По один бік величезної площі стоять рядочком кільканадцять… ні, кілька десятків!., селянських комор; всі вони вишикувані рівненько і… побілені, одні цілком, інші наполовину. Таке враження, що їх побілено спеціально для того, щоби старі хазяї не впізнали своєї колишньої власності, — це ж їх постягано сюди з одноосібних, а найперше з колишніх «куркульських», садиб і тут усуспільнено, на майдані, посеред села. А усуспільнивши, побілено, щоби так відзначити їхнє вихрещення в нову віру й почати нову еру їхнього існування. Так циган перефарбовує коней…

По другий бік площі — велике подвір’я колгоспу «СОЦІАЛІСТИЧНА ПЕРЕБУДОВА», що видно з великої вивіски над брамою з обаполів, яка нагадує більше «тріумфальну арку» часів громадянської війни. Ім’ям цього колгоспу названо цілий «кущ». На шпилі арки мотається вицвілий прапорець (був червоний, та дощі випрали, а вітри витіпали геть червоний колір). Вивіска написана сільським малярем якимись фантастичними літерами, що ніби перепилися самогонки й тиняються, яка куди втрапить. Праворуч колгоспного двору — школа, старого земського стилю. Ліворуч — якась довга споруда, не то воловня, не то барак. Це, власне, й є колгоспний «кущовий» клюб… Так пояснив хтось. Тимчасово клуб, бо приміщення це спроектоване під воловню, та немає волів, через те його обернули на клюб. Що це клюб — видно й з напису, коли придивитися зблизька, над вхідними дверима-брамою: «КЛУБ-СОЦ. перебудова». Далі праворуч і ліворуч поза майданом, обрамляючи його, як вистрьопана лиштва, садиби, власне, не садиби, а лише стирчали самі покривлені хати, як старці потомлені, та де-не-де кілки помежи ними; ні тинів, ні плотів, ні загат, ні воріт — анічогісінького такого подібного не було; все геть розгороджене — гуляй вітер! Якийсь такий незвичний, космічно-неутульний вигляд…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: