Іван Багряний - Маруся Богуславка (сторінка 72)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_bagryaniy_marusya_boguslavka.docx)Ivan_bagryaniy_marusya_boguslavka.docx786 Кб6385
Скачать этот файл (Ivan_bagryaniy_marusya_boguslavka.fb2)Ivan_bagryaniy_marusya_boguslavka.fb21581 Кб5915
Над ранок вигін виглядав, як велетенське побоєвище з казки про богатирів, — побиті вороги лежали ку­пами, один на одному, а богатирі обернулися в тополі. Перемучені люди не витримали й над ранок поснули, як де хто сидів, звалившись набік, і тепер лежали мо­рем трупів. Лише де-не-де, хто лишився живий і, пока­хикуючи з перестуди, крутив цигарку. В числі таких був і Петро, сон не міг зломити його. Він сидів під топо­лею, курив цигарку з махорки, завернутої в газету, й ди­вився на людське звалище, як воно сходило туманом і як з-за обрію до нього йшов ранок. Темрява на обрії ніби репнула і в щілині показалося небо. Воно спершу було булане, а потім взялося прикро червоним кольо­ром, як розіллята кров. Щілина між землею й темря­вою все більшала, нарешті з неї повіяв холодний віте­рець — це ранок.

Легенький туман закурів, неначе пара від людських тіл, від людського дихання. Десь голосно й тонюсінько заплакала грудна дитина й від того плачу весь простір заворушився, ніби, це хтось протрубив зорю.

Все складалося на те, що колону поженуть не на захід, а на схід. Логіка була за те: щоб це «народне опол­чення» воювало, треба було спершу його обмундирува­ти, взути, озброїти, вишколити, нарешті постачити ма­хоркою й сухарями, а тоді вже «марш-марш!» Так твер­дила елементарна логіка.

Така перспектива Петрові не подобалася. І всім во­на не подобалася, бо всім хотілося на фронт, на захід, і то якнайшвидше, бо рятунок здавалося був лише там. Єдина надія на те, що в цій безглуздій країні взагалі немає жодної логіки. Отже, часом і безглуздя буває до серця.

І сталося всупереч людській логіці.

 

XIV

 

Перон і весь простір навколо станції, за станцією й по той бік залізничних колій захряс народом. Біля перо­ну стояв довжелезний ешелон товарових, так званих «телячих» вагонів і в ті вагони щойно повантажено напівголу й напівбосу колону «народнього ополчення». Поки її вантажено, прибула ще одна колона, з іншого мобілізаційного пункту, так само супроводжувана ма­сою жінок і дітей... Цю колону теж стали запихати в той самий ешелон. Вагони були пристосовані до перевозу війська, — в них були настелені лави внизу, а потім ши­рокі «нари» посередині і нарешті широкі полиці вгорі. Так що в кожен вагон влазило багато душ. За царя сю­ди влазило «сорок человєк ілі восєм лошадєй», а тепер напаковувалося чоловік по вісімдесят, натоптувано «до отказу», тобто так, що й повернутися не можна було. Всією процедурою такого несамовитого натоптування на пероні ніхто не керував, самі люди вантажились і на­топтувались, а той, що керував, сидів десь у станції й усе його керівництво вичерпувалось наказом «Ванта­житись!», і ніхто його не бачив, лише бачили ті кілька чоловіків, яких було ще вчора призначено на коман­дирів — вони ходили в станцію, виходили звідти, чуха­ли потилиці й дивилися, як люди виконують і переви­конують наказ. І ніхто не бунтувався ані сперечався, — кректали люди, тислися, один одного підсаджували та підтягували за руки... Люди тислися у вагони, як прире­чені, що їм уже не було ані вибору, ані рації опиратися, що єдину потіху бачили вже лише в тому, щоб «усі ра­зом», щоб «усім однакова доля». Вони один одного підбадьорювали й навіть жартували.

Жінок і дітей з приходом другої колони збільшилося й тепер їх стояло справжнє море. Те море чекало пону­ро й напружено, подекуди гомоніло або схлипувало, затопило все навколо. Матері тримали малих дітей на ру­ках, а старшенькі дерлися на палісадник, на дерева, на дах станції.

Петро стояв у середньому вагоні в дверях, притис­нений до дебелої лати, якою було загороджено вихід, і дивився на грона очей, на сіре море провожатих. І пригадував щось аналогічне, вже колись бачене, а са­ме — проводи новобранців на фронт під час Першої світової війни на ось цій самій станції. Але тоді було не так: на рейках стояв ешелон, навантажений вже об­мундированими скороспеченими солдатами, а його проводжали родичі; тільки ті всі родичі тоді були по той бік станційної огорожі й могли лише махати рука­ми, прощаючись. Біля лати отак у вагоні стояв тоді його батько, а він — Петро — був серед родичів. Уся площа перед станцією і всі навколишні вулиці були тоді заставлені підводами, запряженими баскими кіньми, на яких родичі приїхали проводжати своїх синів, батьків, чоловіків, коханих. Ті сини, чоловіки, батьки й кохані, всі геть розпалені горілкою, ревли у вагонах душуроздираючих пісень: — «Зібралися всі бурлаки» та «Послєдній нонішній деньочок», гронами нависали в дверях і махали руками з вагонів, а по цей бік, постававши на возах, на стовпцях, на огорожі й так просто спинаючись на пальці, плакали матері й діти, жінки й сестри, махали хустками, хрестили, хрес­тили... Це було колись.

Зараз не видно ніде жодної підводи, жодної коняки, — матері й сестри, жінки й кохані прийшли пішечки босоногі, з малими дітьми на руках, а старшенькі три­малися за поли та за подоли. Вони всі старалися не плакати, лише мерехтіли вогкими очима, стримували­ся. За ці роки, що промайнули від тієї мобілізації до сьо­годні, люди втратили не тільки коней і підводи, вони втратили, либонь, і здібність на все боляче й голосно реагувати, втратили здібність ридати. Звикли терпіти. Безконечно й покірно терпіли, та й потомилися від плачу. Ось вони, ті матері й сестри, й жінки — якісь отупілі, понурі, неначе з дерев'яними обличчями; ху­денькі замурзані діти, — стоять суцільним морем і ту­по дивляться на червоні вагони, у яких товпляться в кілька ярусів на дверях людські обличчя, почорнілі від мовчазної журби й голодухи, від безсонних ночей... Неголені обличчя їхніх батьків, дядьків, братів, чо­ловіків... І вже не можна їх вирятувати. Це як присуд злої долі, ні, це як Божа воля, що перерішенню не підлягає. І немає кого просити, і ніщо все одно не до­поможе. Напхали їх у вагони, загородили глицями і — прощай, прощавай...

Спереду тихо димів паротяг. Але не подавав знаку, що він збирається їхати. Ешелон стояв нерухомо.

Далеко в юрбі Петро побачив Ату — і серце його затріпотіло. Це ж вона прийшла його проводжати... І його теж прийшли проводжати! А Ата спиналася на пальці й махала йому здалека хусточкою, вона хотіла протиснутися ближче, але не могла — море жінок і дітей стояло непрохідне.

Але ось кочегар підкинув вугілля, дим заклубочився буйно, зашипіла пара, — паротяг швидко набирав сили... Море загойдалося, неначе прокинулося, закле­котало, розітнувся десь зойк і плач, і той зойк і плач швидко перетворився в суцільне ревище, і те ревище все наростало, — всі квапилися прощатися, всі щось кричали своїм, щось просили, щось наказували, чо­гось вимагали. Розхристані й розпатлані жінки підіймали високо на руках дітей... Всі наче стерялися... «Виходить, що вони не забули плакати, не розу­чились ридати!»

Паротяг дав оглушливий гудок, шарпнув, — і все на мить завмерло, захололо...

І тут раптом різонув повітря несамовитий, божевіль­ний жіночий крик:

— Держіть поїзд!!!

Такий божевільний, шалений крик.

Велетенська юрба, зірвана тим криком з місця, в од­чайдушному пориві, з плачем і лементом кинулася на поїзд, вхопилася за буфери, за двері, за дошки, за рами залізні, за вугли вагонів — за все, за що можна було вхо­питися пальцями, здираючи на них нігті, і подалася на­зад... Назад!.. І — поїзд не зміг рушити, паротяг забуксу­вав, затараторив на місці, а потім помалу поповз назад з ешелоном... По юрбі прокотився рев тріумфу. А в тім реві, то тут, то там, хтось безтямно кричав, підбадьорю­вав, ніби справді в цьому був порятунок:

— Держіть!.. Держіть! Назад!

Поїзд поволі котився назад.

Машиніст визирнув з віконечка, подивився на море збожеволілих жінок і дітлахів, витер кулаком очі, вися­кався й, діставши кисета, почав крутити цигарку. Скру­тив, закурив, ще раз витер очі, а через плече непомітно сказав щось помічникові. Ешелон покотився назад швид­ше. Швидше. Людський прибій відлинув від вагонів, жінки й діти пустилися, бо ж ешелон котився назад, — що й було очевидною перемогою... Ешелон здав далеко на­зад, аж до семафора. Розбурхане, безтямне море лиши­лося на пероні. Потім ешелон враз брязнув буферами, паротяг рвонув наперед і, набираючи.швидкість, поволік довжелезного хвоста мимо станції. Паротяг ревів скаже­но, попереджаючи про небезпеку, щоб ніхто не підсту­пав... І вже тепер його не можна спинити. Машиніст ви­тирав лице хусткою й махав рукою — прощався.

Море заревло, залементувало, найодчайдушніші з жінок пробували хапати за вагони, але падали збиті з ніг. Марно. Тепер уже його ніщо не спинить.

Людське море хлюпнуло услід за поїздом. Але поїзд усе прискорював темп і ті, кому вдавалося вхопитися за буфери чи за зчеплювальний гак останнього вагону, не могли поспіти, спіткалися об шпали й падали, а через них переступали інші і бігли, і бігли услід...

З дверей вагонів махали грона рук, ніби кликали, і зда­валося, що жінки й діти біжать навздогін тому, що їм батько чи чоловік, чи коханий на прощання забув щось сказати, щось найголовнішого і найважливішого, і тепер кликав... І як не доженеш, то так до віку й не знатимеш, що ж він хотів сказати, може, востаннє... Але вже не до­женеш. Юрба безтямних і розбитих горем забігли аж за водокачку. І там стали... Поїзд зникав з їхніх очей. Зникав. Ставав лише сірою смужкою. І нарешті канув за синіми козацькими могилами. Прогримотів десь на захід.

Серед тих, що не кинулися за поїздом, а лишилися на пероні, була Ата. Вона махала хустинкою до поїзда, зна­ючи, що серед грона рук є й Петрова рука і що та рука розпачливо махає до неї й тільки до неї. Але Ата маха­ла хустинкою не тільки до Петра, вона махала до всіх. В цю хвилю всі для неї були близькі й рідні до сліз.

Коли поїзд канув за козацькими могилами, Ата ви­терла хустрнкою очі й швидко пішла геть зі станції.

 


[1] Перевалок – місцева назва провулків на малій батьківщині І. Багряного.

[2] Авреоля  (заст.) – те саме, що ореол.

[3] Стеклярус - різновид бісеру.

[4] Рампа - невисокий бар'єр уздовж авансцени, який прикриває апаратуру для освітлення знизу передньої частини сцени. || Апаратура для освітлення, розміщена за цим бар'єром.

[5] Помреж – помічник режисера.

[6] Фуга - форма поліфонічного твору, заснована на послідовному проведенні в усіх голосах однієї або кількох тем за певним тонально-гармонійним планом.

[7] Камфора – пахуча безбарвна кристалічна речовина, що застосовується в медицині й техніці.

[8] Гама́рник Ян (1894 – 1937) – начальник Головного політичного управління Червоної Армії. Носив довгу бороду.

[9] Маєстатичний (діал) – величний.

[10] Препарувати – обробляти, переробляти що-небудь певним чином, надавати чомусь відповідної форми, відповідного вигляду для якихось потреб, для якоїсь мети.

[11] Анальфабетизм – неписьменність.

[12] Ротонда – кругла або напівкругла в плані споруда (будинок, павільйон, зал), зазвичай увінчана банею і оточена розташованими вздовж стін колонами.

[13] Сексот (рос.) – секретный сотрудник, тобто донощик НКВС.

[14] Наркомос – Народний комісаріат освіти.

[15] Одаліска – служниця або наложниця в гаремі.

[16] Цундра (діал.) – лахміття.

[17] Поуз (діал.) – те саме, що повз.

[18] Лінотип – друкарська машина, що відливає набір цілими рядками.

[19] Мосянжевий (мосяжний) –  латунний.

[20] Фальцювати – згинати друковані аркуші в певній послідовності.

[21] Літографія – спосіб плоского друку, за якого для виготовлення форми використовують літографський камінь з нанесеним на нього малюнком.

[22] Цинкографія – фотомеханічний спосіб виготовлення кліше для високого друку.

[23] Закальок (закалець) – непористий, глевкий шар хліба чи якогось печива над нижньою шкуринкою.

[24] Гамазей – будівля для зберігання зерна, борошна і т. ін.

[25] Склеп – тут: підсобне приміщення для зберігання зброї, господарського реманенту і т. ін.; склад.

[26] Автол — мастило для автомобільних і тракторних двигунів.

[27] Кніксен (заст.) – реверанс.

[28] Мантачка – вузький дерев'яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском.

[29] Амонал – вибухівка, яку застосовують у гірничій та військовій справі.

[30] Мурин – те саме, що мавр, негр.

[31] Чичероне – провідник, який дає пояснення туристам під час огляду пам'яток культури.

[32] Моргуля (діал.) – те саме, що ґуля.

[33] Сюзерен – тут: той, від кого залежать; начальник.

[34] Адоратор – прихильник.

[35] Зрезигнованість – цілковита покірливість долі.

[36] Касарня (діал.) – казарма.

[37] Ковтун – жмут збитого волосся, вовни, шерсті.

[38] Гицель – людина, що виловлює собак.

[39] Стеарин – тверда жирова речовина білого або жовтуватого кольору, яку використовують у виробництві свічок, миловарінні, текстильній, паперовій та інших галузях промисловості.

[40] Шпуга – дерев'яна або залізна планка (перев. для скріплювання дощок дверей, ставень тощо). || Залізна смуга, якою обковували скрині.

[41] Обцас (обчас, діал.) – каблук.

[42] Тичба – юрба, грая; тиснява, штовханина.

[43] Коповик (заст.) – монета вартістю 50 копійок.

[44] Коленкор – тонка бавовняна, дуже проклеєна одноколірна тканина.

[45] Рамено (заст.) – плече.

[46] Гудрон – чорна густа смолиста речовина, яку одержують після перегонки нафти; використовується як мастило у шляховому будівництві і т. ін.

[47] Кім'ях – те саме, що гроно.

[48] Гривеник (заст.) – срібна монета в десять копійок.

[49] Саг`а – 1) Річкова затока. 2) Протока; рукав ріки; стариця. 3) Улоговина серед піщаних відкладів річки.

[50] Валторна – мідний музичний духовий інструмент, що має м'який, ніжний тембр звука.

[51] Корнет – тут: духовий мідний музичний інструмент типу вкороченої труби.

[52] Ситняг – багаторічна трав'яна рослина родини осокових, що росте перев. на болотах та луках; оситняг.

[53] Прошва – смужка мережива або вишитої тканини, вшита чи призначена для вшивання у виріб із тканини.

[54] ДЧА – Дім Червоної Армії.

[55] Карафка (карафа) – те саме, що графин.

[56] Молонья (діал.) – блискавка.

[57] Апломб – самовпевненість у поведінці, розмові.

[58] Ґевал (гевал) – велика неповоротка, незграбна людина.

[59] Гарапник (арапник) – довгий батіг, сплетений з тонких ремінців.

[60] Дрохва – великий перелітний птах степових і пустельних місць, з сильними ногами, прямим дзьобом, захисним забарвленням.

[61] Остракізм – різкий осуд кого-, чого-небудь, гоніння на когось, щось.

[62] Робкооп – робітничий кооператив; Нархарчпром – ймовірно, народна харчова промисловість.

[63] Пейзани (заст. ірон.) – селяни.

[64] Кунтуш – верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського і польського населення 16-18 ст.

[65] Камізелька (рідко) – те саме, що безрукавка ; жилетка.

[66] Шинквас (заст.) – прилавок (перев. в шинку).

[67] Барило – невелика діжка для рідини (найчастіше з дерева) з двома днищами і опуклими стінками, стягнутими обручами.

[68] Шахва – те саме, що шафа.

[69] Опорки (діал.) – старі, зношені чоботи, від яких відрізано халяви.


 
 

 

Сторінка 72 з 72 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 > У кінець >>

Пошук на сайті: