До салон-вагона зайшло двоє в гумових плащах, в елегантних хромових чоботях і в узбецьких — таких модних влітку — тюбетейках. Сіли біля крайнього столика, відкоркували пляшку пива, п’ють. З нудьги блукають очима по салопу, придивляються до химерної люстри, прислухаються до сміху і гомону. Дивляться собі на майора, дивляться собі на веселу компанію… Перезираються.
Потім один встає і підходить до хлопців. Спиняється напроти того, що в френчі й галіфе кольору кави. Якийсь час пильно вдивляється в нього, а тоді в тиші, що запанувала на хвильку, виголошує урочисто:
— Следуйте за мной!..
Юнак у френчі ліниво подивився знизу вгору і спокійно взявся знову до пляшки:
— Пробачте, ви до мене?
— Так, до вас!
— Я вас слухаю…
— Следуйте за мной! — повторила тюбетейка з притиском, засовуючи руку в кишеню.
— Ого… Чи правильно я вас зрозумів і чи правильно — чи туди ви втрапили?
— Мовчать! — гримнув нагло гість у тюбетейці. Другий підійшов і став поруч, посміхаючись і прудко бігаючи очима по компанії та по салону.
— Мовчать!.. — повторив перший погрозливо. — Слухать, коли приказують! Ви заарештовані! Слєдуйте за мной…
— По-перше — я ще не заарештований. По-друге — я не збираюсь поки нікуди “слєдовать”. А по-третє — то ми ще подивимось, хто і куди буде зараз “слєдовать”… — Юнак помалу звівся і, стиснувши щелепи, став, пристукуючи обцасом та спершись на спинку стільця рукою:
— Слухай-но… Ти… Чи я п’яний, чи ти п’яний? Чи я осел, чи ти… Ану — ваші документи!!? — раптом випалив він до обох зразу. — Ордер на арешт?.. Будь ласка, ордер на арешт!?!
— Прошу… — І гість у тюбетейці вийняв з кишені пістоля й підніс його арештованому до носа: — Ось ордер на арешт.
— Браво! — скривився зневажливо юнак. — Але дурню ти! То фальшивий ордер. Такий самий ордер і я маю, прошу, ось… — і одвернувши полу френча, зухвало поляпав рукою по кабурі, що висіла з пістолем на пасі ззаду.
Вмить його підбито під руку. Завернуто руки методом джіу-джитсу за спину… Але юнак видерся, поваливши стільці і збивши з ніг одного з напасників. По короткій, але завзятій боротьбі його знову скрутили, роззброїли… Наробили матюкні і лементу на повен салон-вагон. Перелякані кельнери товпилися в дверях.
У цей час звівся майор і ступив два кроки:
— В чім справа, граждане?!.
Один з тих, що в тюбетейках, підлетів до майора, виструнчився і відрапортував щось пошепки… В майора полізли очі на лоба.
— Многогрішний!?!
— Так… — і подав якісь шпаргалки, фотосвітлини. Майор навіть не глянув на те все, одвівши рукою. Він протер очі. постукав долонею по лобі і враз люто крізь зуби вилаявся. Прошипів страшну лайку осатаніло. Але опанував себе і спокійно та суворо до тюбетейки:
— Звільніть… Це ж не той, не він… Я того знаю особисто… — Павза. — О, я того добре знаю…
Тюбетейка вагалася. Тоді майор з притиском, але тихо:
— Що вам наказано!?. І взагалі раджу бути пильнішими. Хіба вам повилазило?.. Пересвідчіться в документах, а тоді подасте своєму начальникові рапорт.
Тюбетейка зблідла, витяглась у струнку:
— Наказано звільнить… Єсть звільнить! Єсть подати рапорт начальству! — і повернувся до місця баталії. Там вони відійшли втрьох набік, дивились папери, матюкались, виправдуючись перед френчем. Френч обкладав їх понурою, босяцькою лайкою крізь зуби. Йому повернули пістоль і обірваний пас. Обидві тюбетейки швиденько вислизнули.
— Йолопи!.. — бурмотів френч, чіпляючи знову пістоля ззаду і застібуючи пас. — Ідіоти!.. Не вміють чисто “работать”. Балбєси!.. — І, ні на кого не дивлячись та не попрощавшись, вийшов геть.
Приголомшене товариство якийсь час сиділо мовчки, протверезівши від такої несподіванки. Дивилися один на одного. Довго не могли прийти до пам’яті.
— Анум, хлопці, — це “професор” нарешті, — може, і у вас там у всіх ззаду по ордеру? Анум лишень…
Жарт не вдався. Було ніяково. Пробували ще жартувати, прибували вернути колишній прекрасний гумор, отой недавній безжурний настрій, що його так нагло знесло геть. Але нічого з того не виходило. “По ордерові”, правда, у них більше ні в кого не було, але не було й певності, що після всього тут можна й далі так безпечно гуляти та точити теревені. “Світ настав! От світ, трам-трам-тарарам!!.”
Мов на команду, хлопці звелись, — чотири бравих гульвіси, чотири синьооких пройдисвіти, кремезні, вигартовані вітрами, негодами та мандрами, злютовані короткою, але міцною дружбою, що на неї нагло так хтось замірився; чотири товариші — шукачі пригод, незнаних країн і ліпшої долі!
Налили по повній склянці горілки. Піднесли склянки урочисто. Подивилися один на одного з одвертим усміхом — просто у вічі, — і випили за одним духом. Розплатилися з кельнером і розійшлись.
У салон-вагоні залишився сам майор. Він ще довго сидів і пив уже не бордо, пив коньяк. Тер свого чуба, тер скроні і ніяк не міг загальмувати навали тривожних спогадів, що враз завирували в ньому, зв’язані з тим проклятим іменем… Це ж той диявол…
Це ж той, що він з ним пегодеп був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя, либонь.
…Він пригадує ту виняткову епопею перед двома роками — епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком та авіаконструктором, приятелем літуна Чухновського, — над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.
Брр… Тії очі з кривавими росинками на віях, — вони стоятимуть перед ним вічно…
Що він з ним не робив!.. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби… Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі… Авжеж! Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка. Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому — слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо… Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити… Він уже конав — але ні пари з уст. А ті очі, очі!..
Вони йому отруїли спокій і сон, вони йому отруїли, далебі, все життя. З краплинами крові на віях, вони горять на смертельно-блідому обличчі хворобливим вогнем невимовленої, безмежної, тваринячої зненависті і дивляться просто в саму душу, пломеніють не кліпаючи… Розп’яли б! Роздерлії б!
У-у, прокляття!.. Оката гримуча змія!!! Він бив межи ті очі, намагаючись їх геть повибивати. Він уже хотів був їх повиштрпкувати, та не подужав сам, бо той диявол мав голіафську силу, навіть підпливлий кров’ю, навіть в рядні ношений. Перше вони могли повалити його лише вчотирьох, але виштрикувати очі при свідках… Та й не вистачало в нього на те нервів. Ні таки! Треба було їх повиштрикувати! Бо ось так дивитимуться все життя… Дивитимуться…
Це ж він сказав був напочатку:
“Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли… Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас замучених, закатованих…
Ти лягатимеш спати — і не зможеш заснути: ми кричатимемо й ревтимемо отак…
Ти матимеш коханку — і не матимеш з нею щастя: ти її цілуватимеш, як злодій, і не здібний будеш нею оволодіти, — ми кричатимемо, й ревтимемо, і скавулітимемо…
Ти голубитимеш дружину — і раптом будеш схоплюватися, як божевільний, від нашого лементу…
Ти матимеш діти, але не матимеш радості, — з дитячих очей дивитимемось ми. Дивитимусь Я! І ти втікатимеш од них геть… І ніде ти від нас не втечеш…
Ти зустрічатимеш немовля своє, що з’являтиметься на світ, а ми кричатимемо, кричатимемо…”
“Диявол! Чаклун!.. Сволоч!..” Майор рипів зубами. Може, від зайвого хмелю, а може, від нервового тремтіння, що йшло, як мороз, поза шкірою. То знайоме йому, відколи він попсував собі нерви на тій роботі… Наливав коньяк тремтячою рукою і жлоктав. А асоціації напирали, як вода крізь прорвану греблю.
…Наврочив диявол! Після того мовби наврочив. Він пригадує ті задушливі безсонні ночі, що тільки йому одному відомі. І маячіння в них… Це в нього, що мав нерви, як мотузки, — і маячіння… Він боявся, нарешті, сам спати — і одружився. А одружившись, утікав геть на люди, боявся ночувати вдома…
А особливо, як той маніяк утік з божевільні, куди його було запроторено внаслідок доконаного над ним слідства. Не дочекався й трибуналу — збожеволів; і то було приємно — то був би кінець. І він, майор (а тодішній слідчий), мав би собі спокій: з божевільні-бо є лише один вихід — у могилу.