Жовтий князь (Скорочений переказ, дуже стисло) – Василь Барка

Кулеметними чергами, наче у жнива, охоронці косять селян. Дострілюють поранених. Мирон Данилович урятувався дивом.

16

У місті хліб продають за шаленими цінами, але без карточек. За дорогоцінним хлібом стоїть велика черга. Своїх міліціонери пропускають, а одна жінка стоїть уже три дні.

Жінка одного активіста розповідає, що її чоловік помер, хоча вони і мали що їсти. Просто життя його було отруєне тими, хто приїхав і став усе розвалювати.

Починається облава, всіх кидають на вантажні машини. Катранники рятуються.

Наступного дня їм теж не вдається достоятися за хлібом. Додому виїхати теж неможливо, бо на вокзал селян не пускають. Ночувати доводиться на лісовому складі. Зранку на вокзалі Дарія Олександрівна чує розповіді чергового по станції про викрадення дітей. Дітей потім з’їдають. Мати перелякана.

17

Відлежавшись, Мирон Данилович іде до схованки за картоплею. Повертаючись, бачить коло свого дому сани. То приїхали Отроходін і Шкірятов.

Коли повернулись дружина з дітьми, батько нагодував їх супом.

Не став розповідати їм про події коло млина. Сам пішов туди, щоб поглянути. Дорогою побачив, як підводи вивозили в степ мертвих і ще напівживих.

Катранник згадав про кагат з конятиною. Цього дня сім’я їла м’ясний суп. Через день Мирон Данилович зустрів біля своєї схованки старого Пилипа Гільчака і поділився м’ясом з ним. Конина підтримувала Катранників протягом зими. Усе село перетворилося на пустку.

18

Навесні всі у родині Катранників уже ледве рухались. Мирон Данилович зовсім не мав сили, але треба було йти шукати чогось їстівного. Разом з батьком вирушив Андрійко. Дорогою побачили людські кістки. Через кілька днів Мирон побачив, як колгоспники засівають поля, намагаючись кинути щось до рота, але не можуть, бо за ними слідкують. Тракторист потайки дає Миронові трошки соняшникового насіння.

Мирон Данилович з Андрійком шукають у степу ховрашків, вигрібають усе їстівне з мишачих схованок, знаходять кошик з колоска ми біля мертвої бабусі. Ввечері ловлять горобців, щоб зварити юшку.

Надходить лист від Косаря Калинчака, який знайшов роботу на Північному Кавказі і кличе до себе Мирона. Дарія Олександрівна не хоче їхати нікуди з дітьми.

Йдучи на полювання, Мирон Данилович бачить, як у дворах прямо вилами наколюють мертвих і кидають на вози. Він вирішує їхати.

Змучений приходить на станцію, але його не пускають. Доводиться йти в район.

20

У районі чоловік бачить гори мокрого перепрілого хліба. Постійно набігають облави, які хапають селян і кудись везуть машинами. Потім вивозять потягами і викидають у вогняне провалля.

Рятуючись, Мирон знайшов обмотаний тканиною хліб, що належав тепер уже мертвому чоловікові. Із вдячності Катранник хоронить померлого.

21

Допомігши двом робітникам залізниці вкладати дошки, Мирон домовляється, що вони довезуть його до Кавказу, але потім залишається конюхом у сусідньому радгоспі, складаючи для сім’ї гроші та кукурудзяну крупу. Але починаються звільнення з роботи тих, хто не має довідки.

На вокзалі за Мироном полюють грабіжники, чекаючи, поки він упаде.

Чоловік відчуває, що все звичне для нього життя зруйноване і спаплюжене.

22

Андрійко з другом Олексою ловлять черепашок, але їх відганяє від цього заняття старший хлопець. Олекса розповідає, як тепер мають називатися місяці: грудень — трупень, січень — могилень, вересень — розбоєнь, жовтень — худень, листопад — пухлень.

Мати заманює собаку і вбиває його. Андрійко знаходить їжака, вони підгодовують охлялу Оленку.

23

На глухій станції почали Перевіряти документи. Мирон Данилович переховався у кущах. Потім нікого не підпускали до потяга, що прибув на станцію. Катранник, зробивши кілька пересадок, таки доїжджає до станції. Сил зовсім немає. Село було близько, а от добратися до нього — ніяк. Зробить кілька кроків і лягає на дорозі. Дорогою їде машина, спочатку мчить повз Мирона, а потім вертається. Виходить Отроходін, нахиляється і впізнає Мирона. Чиновник запитує, де схована чаша, але впертий селянин мовчить, а потім каже тільки одне слово: "Іди!".

Підвозять Катранника, зробивши крюк, хлопці на підводі. Але навіть дійти кілька кроків до рідної хати він уже не може. Поки родина, побачивши його, вибігла надвір, Мирон Данилович був уже мертвий. Страшке горе запанувало в хаті. Особливо побивалась Оленка.

Поховали батька, могилу рили цілий день.

24

Уранці померла Оленка. Мати з сином рушили у місто. Доїхавши, побачили крамниці, напхані всякою їжею, у яких брали у людей золото і міняли його на продукти. Від їжі багато хто відразу і вмирає.

На срібну застібку Дарія Олександрівна виміняла трошки борошна. Хотіла ще купити синові хліба, але не достоялися. Під час посадки у вагон мати з сином розлучилися. Хлопець сів у вагон, а мати залишилася на пероні. Жінка сподівалася, що син спитає свою станцію, тому сіла на інший потяг.

25

У поїзді Дарія Олександрівна слухає жахливі розповіді жінок про події в Україні, про висилки, голодування.

"До нас насунули якісь двадцятитисячні… з тієї ж Москви, розгніздилися не в своїх хатах і давай викидати хліборобів на вулицю… Ідуть в один двір. Там самі діти в хаті сидять: їхніх батьків вислано, а матері померли… Похапали їх і викинули на морозну грязюку. Так викинуті діти і валялись на холоді… А ті ж, вражі тисячники, і тоді не дали дітям спокою.

Послали віз, забрано на той віз дітей і також матерів, які розшукалися. І відправлено за тридцять верст до байраку: викинуто всіх униз. А там же глибоко! Багато дітей, коли падало, покалічилось, там і конали, поки смерть їм прийшла".

Повернувшись додому, Дарія Олександрівна побачила, що син не повертався. Вона спекла коржик із заробленої муки, шматочок з’їла, а решту сховала під Андрійкову подушку. Написала синові записку, щоб чекав маму і нікуди не йшов, бо вона пішла його шукати.

Йшла мати селом і згадувала, як колись тут біленькі хати стояли у садках, тополі росли, квітки ясніли. А тепер тільки пустка. Наче зовеім чужим селом проходить жінка: все чорно навкруги, пустка у кожному дворі.

26

Змучений Андрійко заснув у потязі та проспав кілька станцій. Зійшов у якомусь селі, але місцевість була чужа. Ходить хлопчик селом — пусто скрізь. Старенький дідусь, якого він зустрів, порадив тікати звідси, а то божевільні можуть його зарізати.

Андрійко знову сідає .на потяг, але на якійсь станції його зігнали. Хлопець бачить, як підлітки чіпляються під вагони, робить так і собі. У вагоні він побачив звалених у купу мертвих людей. Під пасажирським вагоном хлопчик доїхав до кордону Росії. Назустріч, з України, йшли поїзди, повні збіжжям, м’ясом, городиною.

Андрій знайомиться зі штукатуром Никифором Петровичем, який кличе хлопця до Білорусії. На маленькій станції всі стають на роботу, але заробіток зовсім мізерний. Деякі з парубків одружилися з білоруськими дівчатами і перейшли у села. На селі Андрій та дядько Никифор купують харчі, там їх добре годують. Білоруси добре ставляться до голодуючих українців.

Андрій сумує за домівкою і вирішує повертатися до матері. Взявши гроші та торбинку з харчами, він рушає на станцію. Його проводжає дядько Никифор.

27

Гроші, зароблені в Білорусії, хлопець беріг, щоб купити матері хліба. їхав під вагонами, тому добирався довго.

Повернувшись додому, матері там не знайшов. Побачив лист від матері та корж під подушкою. Поїв трохи, шматок поніс жінці, яка при дорозі годувала дитя, але її вже не було. Побачив дітей з дитячого будинку, що йшли потихеньку спати, поївши майже пустої юшки. У дітей були випнуті животики.

Дарія Олександрівна шукала сина то на станції, то в місті. Разом з багатьма селянами її схопили і відвезли в глухий степ. Жінка все-таки добралася до станції, ховаючись від усіх, годувалася об’їдками, лушпинням. Зустрічала потяг, сподіваючись зустріти сина. Так вона і помирає. У руках Дарія Олександрівна тримала зошит Оленки. Люди з сумом дивилися на неї і говорили, що це, мабуть, найдорожча річ залишилася у матері від доньки.

28

Андрійко жив один, почав дичавіти. Доїв уже спліснявілий хліб і корж. Навчився знаходити навкруги все, що тільки було їстівного. Знайдене приховував на дворі біля хати. Журився без мами та все чекав її.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: