Сліпці – Микола Бажан

чумацька ночівля,

Чабанський нічліг, де шумить череда.

Оце переможна й велебна торгівля

Стяги побідні свої викида!

Спокійний спочинок, досягнення борзі

Достойному торжище людське дає,

Аби не забув про козацтво своє

Козак, стоючи на вселюдському торзі,

Хоч він і потрапив у владний полон

Орлових рублів та схизматських корон.. .

Капнисте!

Полетико!

Знаєте —

хто ви?

І ти, Кочубею!

Ревухо, — ти!

Ви ж нашого роду, черкаської крови,

В князях та графах, в орденах золотих.

В Петербурґах, Варшавах сидять одуковані

Козацькі краяни, кість наших кісток.

А ти репетуєш — забиті, запльовані!

Та це ж із братерського рота пльовок!

Він чесний, бо ситий,

він добрий, бо рідний,

Плюне земляк, дак і дасть п’ятака …

А те, що я — мірник мізерний і бідний ? !.

Ну що ж!

Не доскочив!

Вже доля така !..

Та сумнів старого каліку не змарче,

Бо1 я продаюсь,

коли сам продаю . ..

І він увірвав ту розмову свою.

І озвався молодший, промовивши:

— Старче!

Стоїть над нами вік, як чорний частокіл,

І тінь його лягає на дороги,

І тінь, як меч нещерблений і строгий,

Рубає кожен шлях навідмаш і навпіл.

Чудні і трудні ходять оболоки,

Як постріл, пахне порох, дощ і тлінь.

І клоняться ліси — вітри ідуть високі,

І кругами втинають височінь.

Високий вітер править вищий лет,

Він заверта з перейденого кругу,

Накреслює собі свою дорогу другу

І прагне інших, нам незнаних, мет.

І, може, я вернусь, щоб твій зганьбити зір,

Те око виссане, уразище зловіще,

1, може, поведе тебе твій поводир

На голе і глухе, як розпач, гробовище.

І скаже дід, і скаже внук — Дивись:

Глибоку вкопано у землю домовину …

І дід в онуці не впізнає сина,

Бо й сина був не упізнав колись.

І ляжуть мертвяки, і встануть інші люди,

Бо прийде час новий, і прийде люд, новий,

Що в творчій та чудній зненависті своїй

Назве мене — підніжок і заблуда,

А, може, скаже ще — сліпий і тощий скній.

Що людям відповім?

Що темні й упокорені

Були супутники моїх блуденних літ?

Що всі живі шматки,

всі найдрібніші корені

Мені виривано з моїх пустих орбіт?

Що в зазубнях блукав, коли наскрізь проходив

Дорогами всіма і землями всіма?

Що весь видимий світ,

земні вагання й подив

Не билися, як птах, на поверхні більма?

Неправда це!

Бо вишкрябок очей,

Немов жадне зерно, збирає вільгість світу,

Росу усіх доріг

і зори всіх людей,

І не вгамовує жагу свою неситу!

Неправда це!

Нема кінця дорозі!

Останнього майбутнього нема!

Невже ж всі ми проходимо сліпма,

Чужі для нас невидимій тривозі ? !

Тривого! Земна тривого!

Як не бачить тебе —

хай почуть,

Слухаючи дороги,

Що перед мене падуть!

Невже ж ти проходиш мимо?

Мої тропи минаєш невже?

Невже ж мені сонно і німо

Лежать на дорогах крижем?

Погнити в баюрищах серцю сліпото!

Блукає звалашена й темна земля.

А, може, могили — колиски живого,

Де б’ється в тривозі живе немовля?

А, може, в минулім прийдешнє, дияволе ? !

А, може, проклятий, — і це вже повік —

Всі вуха поглухли, всі вуха проґавили,

В могили заритий, майбутнього крик?

Невже збожеволіло наше минуле,

Невже ж всі поглухли, посліпли, поснули?

Невже тільки вічно незрячий блажен?

Й ніхто не вчитає його письмен?

Читати могили чи гинути в бурях —

Ідем, чортів діду, ідем!

Сліпці умирають на гордих Савурах

Чи під парканами корчем ? !

— Помреш, як собака, як вигнаний зайда.

Догравай, юродивий, спотворену гру!

Чого тут розсівся?

Підводься і гайда!

А я на базарі своєму помру …

Молодший підвівся,

і одягу помах

Війнув у лице сліпакові здаля

Тим дмуханням запахів, ланцю знайомих —

Плісени, поту, цибулі й гнилля.

Не ворухнувся старий,

не поглянув,

І гладила корбу рука лірача,

І десь недалечко водир дідуганів

Сопів, догризаючи шмат калача.

Приблуда руками намацував тропи,

Хитався,

ставав,

спотикався,

ішов.

Зашпортувавсь, падав у грузні сугроби,

В ядучі баюри,

і зводився знов.

Все далі і далі,

все тихше і тихше,

Й ущухло глухе шарудіння ходи.

І озвався старий, тишину перемігши:

— Вставай, поводирю!

А йди-но сюди!

Блукають базаром примари непевні,

Пахощі, спогади й тіні самі…

Чекають на нас у базарній харчевні,

У тихій і теплій, веселій корчмі.

Послухай мене,

нерозумний нетяго,

Послухай дитино, старого сліпця:

Людині дано найутішніше благо —

Вслухатися в людські спокійні серця.

Ходім поводирю !..

[1] Мойва — низьке, вогке місце, низина, що її заливає

водою.

[2] Тарч — щит.

[3]Лебій — слово сліпецької таємної мови: старець, кобзар,

лірник.

[4]Три строї ліри: бандуристський, скрипошний, косий.

* Так надруковано; треба, мабуть, набирать — Б. К.

[5] Кородливий — дуже чутливий до болю.

ю Кавдун — черево, живіт.

[7] Свячений — гайдамацький ніж.

[8] Лодіва — дошка; в даному разі — дошка столу, верх.

і* Бола — тяжка хороба, пошесть.

[10]Трикирій — трисвічник, річ релігійної відправи.

[11] Перга — пил квітчаний.

[12]Лотр (польонізм) — хлоп.

[13]Банйта — вигнанець.

19 Уравище — викидень.

[15]Отвара — здоровило, кремезний чоловік.

[16] Бёсаг — сакви, лантух.

[17] Стожалля — місце, де становлять стоги.

[18] Юха — вульгарно, — кров.

[19] Гамула — густа рідина, густа юшка.

[20]Заплачка — пригравання, музичний вступ до пісні.

[21]Вальбша — сукновальня.

[22]Румак — аргамак.

31 Мельхиседек — Значко-Яворський, що за переказом,

благословляв гайдамацьку зброю.

[24]Звада — суперечка, пря.

[25] Хосен — користь, вигода.

[26]МО’Цар — міцний хлопець.

[27]Капнист, Полетика, Кочубей, Ржввуський (Ревуха) —

магнати українського походження, царські челядники (окрім Рже-

вуського — поляка; про цього докладніша мова буде в третьому

розділі).

[28]Змарчйти — змарнувати.

27 Сугроб — глибока колія, яма на дорозі.

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: