Олесь Бердник - Стріла часу (сторінка 13)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.docx)Oles_berdnyk_strila_chasu.docx308 Кб3258
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2)Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2845 Кб3307
      — Хіба можливе існування, недоступне для вивчення? — насторожено запитав Діжа.

      Народжений Небом добродушно усміхнувся.

      — Мабуть, на вашій планеті уявлення про безконечність ще примітивні. Наша наука досить глибоко проникла в неї, але ще досі вважає, що стоїть лише на початку шляху. Коли ми прибудемо в наш науковий центр, я відшукаю в архіві такі матеріали, які могли б пояснити вам мою думку. А перше підтвердження, будь ласка, перед нами. Там — Антикосмос, ми там не бачимо нічого.

      — Антикосмос? — здивувався я. — Антисвіт… Ми вже говоримо про це на Землі. Але наші вчені вважають, що антисвіт можна бачити. Адже кванти променів однакові скрізь?..

      Народжений Небом з жалем поглянув на мене і знову терпляче почав пояснювати:

      — Ви, очевидно, маєте на увазі світ негативних енергій. Той світ теж існує, але не в наших координатах. А цей Антисвіт — могутні центри конденсованої енергії в нейтральному стані. Ми давно намагаємося проникнути туди, але безуспішно. Тисячі людей віддали життя для цього — і все дарма. Нашу Метагалактику від Антисвіту відділяють могутні поля — результат взаємодії двох субстанцій буття. Апарати, які спрямовувались туди, або повертають убік по крутій спіралі, прямуючи вздовж викривленого простору, або, пробиваючи сферу Космосу, назавжди зникають з нашого світу. Проте безперервний поєдинок з Антикосмосом дозволив нам відкрити дивовижні таємниці матерії, часу і простору. Ви самі бачили, як ми легко подолали відстань у мільярди світлових років.

      — Мільярди світлових років! — аж захлинувся професор. — Невже в таку далину заніс нас бісів апарат? Яким же чином? І скільки ми летіли? Якщо по відносному часу, то на Землі, мабуть, вже минуло теж біля мільярда років!..

      — Ні! Такі апарати, на яких залітали в інші галактики, використовуючи парадокс часу, були в нас давно, — заперечив космонавт. — Вони не виправдовували себе, бо дослідники Космосу поверталися додому через тисячоліття, коли їх дослідження вже були застарілі і непотрібні. А тепер ми використовуємо анігіляцію між часом і античасом. Це дозволяє майже виключити час польоту. Намічається курс, включається реакція, і апарат ковзається поміж потоками часу і античасу. Він починає взаємодіяти з простором, тобто стає реальністю, тільки в наміченому місці.

      — Містика якась, — сказав Іван Ігнатович.

      — Для нас ні, — відповів Народжений Небом. — У нас взагалі давно забули такі поняття, як ви тільки що назвали. Треба довго пригадувати, щоб зрозуміти, що воно означає. Ну а тепер досить, я бачу, що ви втомилися. Докладніше потім. Краще послухайте про історію нашої раси…

      Над нами знову заграв купол станції, в обличчя пахнув легкий вітерець. Народжений Небом увімкнув якийсь апарат. Невидимі пестливі руки підхопили нас, підтримуючи в повітрі в напівлежачому положенні. Це було до речі, бо нам уже надокучило стояти, а стільців ми ніде не бачили.

      Народжений Небом заплющив очі, склав руки на грудях. З отвору автомата-перекладача пролунали тихі звуки. Затамувавши подих, слухали ми дивовижну розповідь про бурхливий розвиток чужої далекої цивілізації.

      — Сто тисяч років тому біля невеликої голубої зірки, ім’я якої, за вашими поняттями, означатиме Великий Покровитель, на планеті Осяйній у житті людської раси почався історичний період. Збереглися записи того часу, визначні пам’ятники культури, руїни будівель. Швидко минув період перших примітивних машин, які працювали з допомогою водяної пари або згоряння органічного пального. Та ось наступила ера електрики і атомного ядра. Соціальний хаос минав, сила і розум примусили деякі авантюристичні групи відмовитися від політики розколу і ненависті. Всі сили були кинуті на подолання природи, на вивчення Космосу. Наступила ера Великого Достатку.

      Ми знайшли багато сусідніх цивілізацій в недалеких системах, поєднали з ними свої сили і можливості, сягнувши швидкісними кораблями навіть до інших галактик. Але разом з достатком прийшла і невідома нашим предкам небезпека. Вона зветься перенасиченням. Ви, певне, не розумієте, про що я кажу? Поясню якомога простіше…

      Всяку посудину не можна наповнювати безкінечно. Людина теж до певної міри посудина. Вона головна вітка еволюційного розвитку тваринного світу. Але кожна вітка має свій закономірний кінець. Ви знаєте про біологічні тупики? Вони свідчать про зашкарублість матерії. Людина в будь-якому світі обов’язково прийде до біологічного тупика, як і всі її нерозумні предки і родичі. Ви дивуєтесь? Все дуже просто… Людина одержує від предків важкий і примітивний травний апарат, який відбирає в неї майже всю енергію думки і діяльності. З одного боку витрата енергії на здобуття їжі, з другого боку — витрата енергії на засвоєння тієї їжі. Доки триває такий стан речей, людина лишатиметься на певному обмеженому рівні розвитку, дуже повільно посуватиметься вперед і, зрештою, дійде до інтелектуальної кризи.

      Так сталося у нас, на планеті Осяйній. Мозок — біологічна основа інтелекту — розвивався повільніше, ніж Знання. А потік Науки зростав так бурхливо, що став привілеєм десятків людей. Більшість уже була неспроможною сприймати неймовірні досягнення Розуму. Наступило велике протиріччя — протиріччя між бажанням і можливістю.

      І тоді була здійснена найбільша революція — революція духу і тіла. її ініціатором був великий учений Вогняний Смерч. Правда, дивне ім’я? Воно, між іншим, дуже пасувало до всієї його діяльності. Отже, він розпочав нечувану дискусію з участю всього населення планети. Це була дискусія про смисл подальшого буття Людини, про шляхи її розвитку. Вогняний Смерч висунув свій радикальний проект, в передмові до якого було коротко і ясно сказано:

      “Людина в такому вигляді, як тепер, вичерпала себе. Всяка еволюційна лінія має логічний кінець, бо органічна матерія може бути пластичною тільки до певної міри. Задовольнятися лише достатком, тягти в Космос спадщину від тварин — грубу, біологічну машину живлення — безглуздя. Гряде Велика Революція. Якщо ми знехтуємо її — постане реальна небезпека виродження інтелекту. Але, на щастя, людина має Розум, здатний усвідомлювати будь-яку небезпеку і втручатися в хід природних, одвічних процесів. Революційна перебудова людини необхідна. Вона складається з кількох пунктів. Перехід на нову енергетичну систему харчування, переселення в Космос і, головне, необмежений розвиток кожного індивідуума, як єдиного, активного носія проявлень навколишнього світу”.

      Проект Вогняного Смерча передбачав кілька етапів переходу на новий спосіб живлення. Перший — засвоєння органічних речовин через легені, прямо з повітря. Це мало спростити травний апарат і посилити функції мозку, з допомогою якого потім можна було б свідомо регулювати діяльність будь-якої частини організму. Після цього проектувалися ще два етапи, на останньому з яких людина могла позбутися сну. В останні тисячоліття наша раса цього досягла.

      Більшість підтримала Велику Революцію. Упродовж ста поколінь цей сміливий задум було повністю здійснено. Людина стала жити на іншій енергетичній основі. Разом з тим прийшло довголіття, розширилися можливості і запити мозку, розуму. Ідеї Вогняного Смерча торжествували. Але сам він не дожив до тих днів. Людство переселилося в простір, поступово забудувавши його великою кількістю гігантських штучних планет. Людина одержала повну свободу діяльності і розвитку. І тоді почався неймовірно бурхливий розвиток Знання.

      Вдячні нащадки побудували на залишеній планеті пам’ятник Вогняному Смерчу. Він зветься Храм Великої Революції. Там поставлена його статуя. Пам’ятник височіє над пустельною планетою, як символ перемоги Розуму над ворожими силами Космосу.

      Подивіться вгору. Ви бачите велику блакитну зірку? Це і є Великий Покровитель — наше центральне світило. Може, вас дивує, що воно так далеко? Річ у тім, що кордони заселеного простору відсунулися на світловий рік від планети. В сфері такого діаметра кружляють десятки тисяч штучних планет.

      Голос Народженого Небом, вірніше голос мініатюрного перекладача, замовк. Ми довго мовчали — зачаровані, вражені, схвильовані. Те, що я розповів вам, Оксано, тільки блідий ескіз велетенської картини, яку намалював Народжений Небом.

      Через деякий час я відчув дотик руки. Мене штовхав професор. Змовницьки підморгнувши, він прошепотів:

      — Послухайте, Василю! Він тут наговорив нам про нову енергетичну основу і так далі. Я, звичайно, захоплений, радий, але…

      — Що але?..

      — Чи не криється в цьому небезпека особисто для нас? Га?

      — Яка небезпека? Що ви вигадуєте?

      — Тихо… Послухайте мене і подумайте… Вони перейшли на якусь нову енергетичну основу харчування. Значить, і методи харчування інші. А ми з вами люди, так би мовити, примітивної формації… І може виявитись, що звичайної їжі в них нема. Що тоді?

      А справді, що тоді? Я відчув слушність запитання Івана Ігнатовича. Треба запитати господаря.

      Але Народжений Небом вже почув нашу розмову і зацікавлено повернувся до нас.

      — Що вас непокоїть? — запитав він.

      Я сказав про наші сумніви.

      — Наші органи живлення видозмінені. Нічого не залишилося від тваринної спадщини. Під шкірою лежить енергетичний шар, що акумулює потрібну для організму енергію в спеціальних установках. їх вистачає на все життя, починаючи від повноліття. Але ж у вас… все залишилося по-старому… Справді, що можна зробити?..

      — Я так і знав, — пробурчав професор. — Серед цього благолєпія і красоти здохнеш від голоду.

      Я ледве стримався від усмішки, хоч смішного в нашій ситуації було мало. Нарешті Народжений Небом після довгої паузи сказав:

      — Я знаю, що треба зробити.

      — Ну от і слава богу! — радісно зітхнув професор.

      — Ми негайно вилетимо на планету Осяйну.

      — Але ж там нікого нема. Ви ж нам про це щойно сказали, — занепокоївся Іван Ігнатович.

      — Так, там люди не живуть. Там тільки ліси, тварини та підземні автоматичні копальні, які переправляють метали на штучні планети. Але не турбуйтесь. Я сподіваюся, що плоди деяких дерев будуть їстівними…

      Професор почухав голову, засопів незадоволено.

      — Хочеш не хочеш, а станеш вегетаріанцем. От якби м’ясця…

      Народжений Небом похитав головою.

      — У нас м’яса тварин вже давно не вживають. Але якщо ви хочете, то я допоможу вам.

      — Ну так поїхали, бо від цих розмов у мене спазми в шлунку…

      Народжений Небом встав з невидимого ложа, підійшов до голубуватого прозорого підвищення, де поблискували невідомі прилади.

      — Я передам всю свою інформацію в Загальне кільце, — почули ми голос. — Потім ми вирушимо на Осяйну.

      — Дозвольте узнати, — озвався професор. — Нас знову треба перетворити на… пробачте… консерви?.. Тобто перевести в стан анабіозу?

      — Ні. Для внутрішніх польотів є інші апарати. Це дуже швидко.

      — Ну то гайда. Куди йти?..

      Народжений Небом підвів нас до невеликої чорної машини, схожої на лімузин. Ми сіли на невидимі сидіння. Стало темно. Потім спереду виникло блакитне проміння, вималювалася постать Народженого Небом. Він заспокійливо озирнувся і поклав тонку чорну руку на маленький овальний пульт…

 

ПОЛІТ ДО ПЛАНЕТИ

 

      Я чекав якогось гуркоту, наростання ваги, які мусили б супроводити політ. Нічого того не було. Жодного струсу, жодного колихання або звуку. Минуло кілька хвилин. Я почув шепотіння Івана Ігнатовича:

      — Чи ми летимо, чи ні? Як вам здається?

      — Та хто ж його знає? Нібито стоїмо на місці…

      — Так чого ж він ще жде? Може, зіпсувалася ця таратайка?

      Я звернувся до Народженого Небом з запитанням. Темна постать спереду заворушилася, почулися слова автомата-перекладача:

Пошук на сайті: