Олесь Бердник - Стріла часу (сторінка 35)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.docx)Oles_berdnyk_strila_chasu.docx308 Кб3270
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2)Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2845 Кб3323
      — Я тільки виконую завдання, містере Горовий! — сухо сказала вона.

      Екран згас. Друзі мовчазно переглянулись. Горовий важко зітхнув.

      А “Сіріус” поволі, але невпинно наздоганяв “Вітчизну”. Ось він уже порівнявся з нею… ось він повзе вперед. Всього кілька десятків кілометрів розділяє два гігантські кораблі. Та раптом щось сталося. Сліпучі струмені радіації позаду “Сіріуса” зникли, прискорення його припинилось. На пульті зв’язку в каюті “Вітчизни” знову заблимав тривожний сигнал, а потім на екрані виникло обличчя Деніс. Тепер вона вже не сміялася. Очі дівчини сповнилися страхом і тривогою, на чолі позначилися глибокі зморшки.

      — Вибачте, містере Горовий, але в нас трапилося нещастя! Горовий вихопився з крісла і рвонувся до екрана.

      — Що таке?

      — Автомати відмовилися працювати! Основні двигуни зупинилися!

      — Ось результат вашого змагання! — гнівно крикнув Горовий. — Вилітати в простір на невипробуваному кораблі! Яка безвідповідальність, який авантюризм. Негайно перебирайтеся до нас. Індивідуальними ракетками. Я відкрию шлюз!

      Барбара сумно, але рішуче похитала головою.

      — Я не покину корабель! Не маю права!

      — Ви збожеволіли. Кажу вам, перебирайтеся до нас. Я висаджу ваш екіпаж на Марс!

      — Ні! Прошу тільки про одне — заберіть моїх супутників. Я не хочу ризикувати ними. А я спробую повернутися на Землю з допомогою стартових двигунів! Невже ви не розумієте?.. “Сіріус” — це плід багаторічної праці… Це мільярди доларів… це, зрештою, мрія — моя і багатьох інших людей!..

      — Гаразд! — глухо відповів Горовий, опустивши очі. — Хай ваші супутники летять. Василю, відкривай шлюз…

      Леонід виключив зв’язок, презирливо пробурмотів:

      — Спортсмени!..

      — Всяке може трапитися в Космосі! — різко обірвав його командир. — Хіба ми не можемо потрапити в таке ж становище?..

      Гнатенко швидко одягнув скафандр, прикріпив прозорий шолом і вийшов у коридор. Леонід і Діжа припали до бокових перископів. У корпусі американського зорельота з’явився темний отвір, потім блиснули вогники вибухів і дві постаті, вірніше дві чорні цятки помчали в простір. Минуло хвилин двадцять. Знову пролунав голос Барбари:

      — Містер Горовий! Будь ласка, дайте радіопеленг!

      — Даю!

      — Спасибі, колего!

      Незабаром два космонавти наблизилися до “Вітчизни” і, регулюючи вибухи, сповільнили політ. Вони вміло підпливли до шлюзу і зникли в ньому.

      — Досвідчені космонавти, — похвалив Діжа. — Цікаво, хто ж це такі.

      — Зараз побачимо! — відповів Леонід. — Напевно, хтось із старих знайомих!..

      В коридорі пролунали кроки. Двері-люк, що вели в командирську каюту, плавно відчинилися. З’явився Гнатенко, він на ходу знімав шолом.

      — Приймайте потерпілих! — весело крикнув Гнатенко, пропускаючи американських космонавтів до каюти.

      Горовий повернувся до гостей, намагаючись за прозорими шоломами розглядіти їх обличчя.

      — Прошу роздягтися, колеги… Здається, я вас знаю… Бачив у клубі космонавтів. Ваше прізвище, якщо не помиляюсь, Доннер, а ваше — Кельман!..

      Американці мовчки хитнули головами. Вони трималися якось насторожено. В цю мить “Сіріус” знову ввімкнув зв’язок, на екрані виникло обличчя Барбари.

      — Дякую за допомогу, колеги, — щиро сказала вона. — Я ніколи не забуду цього!.. Кельман, Доннер! Гуд бай, я повертаюсь на Землю!

      — Зачекайте, міс Деніс! — владно крикнув Кельман.

      — А-а-а! — відчайдушно закричала Барбара. — Що ви робите? Горовий, бережіться!!!

      Та було пізно. Американці, вихопивши мезонні пістолети, вистрілили. Невидимі розряди прошили Діжу і Леоніда. Горовий хотів скочити з крісла, але зрадницький удар впав йому на голову, відібрав притомність. Гнатенко, на мить заціпенівши від несподіванки, підскочив до Кельмана і кулаком збив його з ніг. Потім одним стрибком він опинився біля пульту, вимкнув систему тяжіння, повернув ричажок прискорення. Корпус “Вітчизни” задрижав від могутньої дії гравітаційних двигунів. Страшна сила перевантаження зламала американців і Гнатенка, кинула донизу. Пістолети покотилися вбік, випавши з безсилих рук напасників. Гнатенко, напружуючи всі сили, тримався за край пульта. Він бачив, як Доннер повзе по підлозі, тягнеться до пістолета. Обличчя його налилося синявою, очі горять ненавистю. Зараз, ось зараз він схопить зброю і тоді… кінець!

      Рука важка, ніби свинцева. Але треба перебороти двадцятикратне перевантаження. Ось… Важілець, що вимикає двигуни! Готово! Гул двигунів затих. Зникла сила тяжіння. Доннер, який саме зробив зусилля, щоб дістати зброю, повис у повітрі, безладно розмахуючи руками.

      — Мерзотники! — прохрипів Гнатенко, кидаючись до пістолета. На його шляху опинився Кельман. Посеред каюти зав’язалася боротьба. Десь у кутку затявкало цуценя. Воно наїжачилось, стрибнуло вперед і вчепилося Доннеру в руку. Той люто крикнув і відкинув тварину до стіни. Дніпр з розгону вдарився об щось тверде, заскавучав і безсило захитався в повітрі. Тоді Доннер, хапаючись руками за всілякі предмети, дотягнувся до пістолета, схопив його. Кельман, побачивши це, сильним ривком звільнився від супротивника і скочив убік. Доннер вистрілив. Мезонний промінь пронизав Гнатенка. Все було закінчено.

      Тільки тоді американці глянули на екран зв’язку. З його глибини дивилося кам’яне обличчя Барбари. її очі погасли, вуста були міцно стулені.

      — Радійте, міс Деніс, — важко дихаючи, промовив Доннер. — Тепер вже ніхто не завадить вам здобути першість!..

      Барбара мовчала.

      — Що ви, в кам’яний стовп перетворилися? — розсердився Кельман. — Давайте радіопеленг, ми повертаємося. Горового заберемо з собою… А ці — хай летять у простір… Доннер! Тягніть Горового, я виведу з ладу радіостанцію і автопілот. Маленький вибух. Ось патрон. Гей, міс Деніс, ворушіться, готуйте шлюз до прийому. Та не дивіться на нас звіром. Нічого їм не станеться, короткочасний шок! Продуктів їм вистачить років на двадцять, хай летять у безконечність! Ей, Доннер, живо!

      …Барбара, побачивши підступність своїх супутників, наче заніміла. Вона не могла промовити й слова під час боротьби. Все було незрозумілим, жахливим, підлим. Чому так трапилося, що хочуть зробити Кельман і Доннер? Чому вони повертаються на “Сіріус”, який не може продовжувати політ?

      Хто винуватий в страшній трагедії? Вона одна! Тільки вона! Згодилася летіти в авантюрний політ! Для чого? Як сказав Горовий?.. Його слова й досі свердлять мозок розпеченими голками: “Наші дороги зійшлися… а цілі?..” Яка була в неї ціль? Прокляття! Герд використав її, як маріонетку! Невже це його задум? Не може бути. Навіщо?

      Барбара одягнула скафандр, увімкнула радіопеленг для своїх супутників. В мозку визріло рішення. “Тільки так!”

      Вона дістала з ніші пістолет, всунула його в кобуру на поясі. Потім вийшла в коридор, а звідти в шлюз. Насоси запрацювали. Повітря потяглося в спеціальні отвори. Вхідний люк відкрився. В темряві простору вже видно було спалахи вибухів портативних двигунів.

      — Міс Деніс! — почувся голос Доннера. — Ви готові?

      — Так! — спокійно відповіла Барбара.

      — Приймайте Горового! Його треба забрати з собою! Такий наказ шефа!

      — Шефа? — вражено скрикнула дівчина.

      — Еге ж! Чого це вас дивує?

      — Я не розумію, для чого ви повертаєтесь на “Сіріус”? Адже ми не полетимо далі, двигуни не працюють!

      Було чути, як Доннер засміявся.

      — Маленька інсценізація, міс Деніс, пробачте за неї! Ми розімкнули мережу електроструму!.. А так все в порядку!..

      Барбара схопилася долонями за шолом, застогнала крізь зціплені зуби. Яка мерзота! її обвели навколо пальця, як дитину, зробили пасивною співучасницею злочину!.. І в який час? Коли Землі загрожує загибель!..

      Постаті космонавтів уже зовсім недалеко. На міцному шнурку за Доннером тягнеться тіло Горового. Доннер підтягує космонавта вперед, проштовхує його в люк.

      — Приймайте колегу, — жартує Доннер.

      Він ще може блюзнірствувати, підлий Іуда! Ось зараз ти пожнеш те, що посіяв!

      Барбара схопила Горового, поклала позаду себе, блискавично повернулася до отвору і спрямувала пістолет на Доннера, який уже збирався залізти в люк.

      — Що ви робите? А-а-а! — лунає в навушниках звірячий рев.

      Синюваті спалахи… Тіло Доннера безвладно повисло поряд із люком. Барбара огидливо відштовхнула його у простір, рішуче ввімкнула автомати. Люк зачинився, в шлюз ринули струмені повітря.

      — Міс Деніс! Міс Деніс! — почувся в телефонах приглушений голос Кельмана. — Я повертаюсь. Що у вас трапилося? Чому зачинено люк?

      — Ви залишитесь в просторі, Кельман! — холодно відповіла Барбара. — Я лечу далі сама!..

      — Ви збожеволіли! — ревнув Кельман. — Треба повертатися на Землю!

      — Я маю наказ шефа! — зловісно сказала Деніс. — Хіба ви забули, що я командир корабля!..

      — Ідіотка! Сопливе дівчисько! — аж захлинувся голос Кельмана. — Ти — просто іграшка в руках Герда! Йому треба було зірвати політ Горового!..

      Кров захолонула в жилах дівчини. Ось воно як! Іграшка! Тепер все стало на свої місця, все з’ясувалося!

      — Я зрозуміла, Кельман! — тремтячим від гніву голосом сказала вона. — І я не буду більше іграшкою.

      Було чути, як Кельман захлипав від жаху, потім гидко вилаявся.

      — Міс Деніс! Я вже біля люка… Відчиніть!.. Повернемось на Землю!.. Адже світ все одно летить в тартарари! Герд будує в Антарктиці не сховища… а реактори! Ваш політ непотрібний!!!

      В просторі блиснув сліпучий промінь. Це був вибух бокового двигуна. В його вогні Кельман перетворився в хмарку газу.

      Дівчина хутко перетягла Василя до командирської каюти. Потім вона роздягла його, оглянула місце удару. На тім’ї вискочила багрова ґуля, але череп був цілий. Барбара полегшено зітхнула, приклала до місця удару спеціальну примочку. Повіки Горового затремтіли, з вуст зірвався тяжкий стогін.

      Дівчина, плачучи, схилилася над ним. Крізь пелену сліз дивилася на омріяне, дороге обличчя людини, про яку думала так багато. Хіба така зустріч марилася їй?..

      Горовий розплющив очі, хотів звестися на руку. Дівчина допомогла йому. Його погляд зустрівся з поглядом Барбари, вуста космонавта заворушилися.

      — Так ось яке… змагання… у вас, міс Деніс, — ледве витиснув з себе Горовий. — Яка підступність!

      — Не думайте так! — ридаючи, скрикнула Барбара. — Я нічого не знала! Це був наказ Герда, його виконали без мого відома! Я стала жертвою підлої авантюри! Але я знищила своїх супутників!

Пошук на сайті: