Олесь Бердник - Стріла часу (сторінка 39)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.docx)Oles_berdnyk_strila_chasu.docx308 Кб3237
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2)Oles_berdnyk_strila_chasu.fb2845 Кб3284
      А Боораа і Орраа вели гостей все далі і далі, відкриваючи перед ними дивовижну країну казки і чудесних звершень людського генія. Горовий з подивом відзначав, що жителі Наа не набагато обігнали людей Землі. Все те, що вони бачили тут, можна було б зробити і на рідній планеті вже тепер. Але тутешні люди цінували кожне своє зусилля, кожну годину роботи, використовували найменший винахід чи цінну думку. І, захоплюючись досягненнями братів з Космосу, Василь з гіркотою відзначав, що економіка Землі ще хаотична, часто неперспективна, і все це — завдяки егоїстичній політиці окремих урядів чи могутніх фінансових та політичних груп.

      Гостей запросили до того ж будинку, де Горовий зупинявся перший раз. Тут, як сказав Боораа, був адміністративний центр однієї з областей. Таких областей — кілька тисяч. Всі вони об’єднувалися у велику планетну сім’ю, якою керувала Рада Вчених.

      Піднімаючись по широких блакитних сходах між стіною рожевих квітів, Боораа пояснював:

      — В адміністративні органи зобов’язані періодично входити всі, хто досягне універсальної освіти і певного віку. Дехто намагається уникнути цього обов’язку, посилаючись на наукову роботу чи зацікавленість іншими справами, але закон в цьому відношенні суворий. Керівна робота — неприємна, але обов’язкова необхідність!

      — А чи багато націй населяє Наа? — зацікавилася Барбара.

      — Націй? — перепитав Боораа. — У нас давно вже стерлися всякі національні чи расові ознаки. Тепер на планеті єдина мова, єдині звичаї. Всі досягнення науки спрямовуються на найповніше задоволення духовних і матеріальних потреб людей.

      Через райдужну арку господарі і гості зайшли до великого залу. Космонавтів оточила група людей. Тут були й жінки. Обличчя їх мали ніжнішу будову, на плечі з-під чорних шапочок спадали хвилі блакитного волосся. Вони з цікавістю і захопленням розглядали золотоволосу струнку Барбару, жваво перемовляючись між собою. Чоловіки тримали себе стриманіше, але все ж таки висловлювали свої дружні почуття до гостей усміхненими поглядами, міцними потисками рук. Боораа щось сказав присутнім. Кілька чоловік відійшли до круглих пультів попід стінами.

      На всю стіну, прямо перед космонавтами, засяяв гігантський екран. По ньому попливли туманні лінії, що поволі ставали чіткішими й об’ємними.

      — Ми покажемо вам кілька картин з життя Наа…

      На екрані виникло зображення глибокої шахти. Кадри фільму показували шлях руди від копалень до готових машин. В штольнях автомати, розташовані правильними рядами, руйнували породу могутніми імпульсами енергії. Голубуваті потоки розрядів розсіювали морок, дробили руду, яка по стрічках конвеєра пливла нагору. Далі йшли збагачувальні фабрики, металургійні заводи, дивні лабораторії з розумними кібернетичними машинами, які виготовляли необхідні речі або прилади без участі людей…

      Гостям показали також підземні моря, де вирощувалися їстівні сорти риб і водяних тварин. На багатокілометрових просторах під сяйвом штучного проміння снували по воді швидкохідні кораблі, понад берегами, на спеціальних майданчиках гралися діти, весело бігаючи між лабіринтами густих кущів і дерев.

      Крім пішохідних печер, космонавти познайомилися з транспортними тунелями, що з’єднували міста і наукові пункти планети. По тих тунелях блискавично мчали сигароподібні апарати, перевозячи вантажі і людей. Василь зацікавлено повернувся до Боораа.

      — Яка енергія рухає ваші машини? — запитав він.

      — Ми акумулюємо будь-яку енергію. Ядро атома, електрику, енергію гравітації — все це використовує наша наука. Такі досягнення і дозволили нам здійснити проект перельоту до вашої системи. Ви розумієте, яку роботу треба було провести перед цим? Ми сконденсували в гігантські резервуари всю атмосферу, яка знову оточить Наа біля нового світила, ми побудували підземні водосховища, в яких зібрали половину водних запасів планети. Навіть для цього треба було затратити мільярди кіловат енергії…

      — А потрібну кількість кисню в підземній атмосфері виділяють тільки рослини? — запитала Барбара.

      — Майже. Частково ми використовуємо енергію станцій, які контролюють склад і якість повітря…

      Півгодини пливли кадри чужого, бурхливого життя. В гостей стала паморочитися голова від незвичайних вражень. Боораа помітив це, дав знак. Екран погас.

      — Прекрасно у вас, — тихо сказав Горовий. — Але все ж таки — це штучний світ! Важко жити в ньому, не маючи надії вибратися під промені сонця, зірок. Людина мусить бачити в себе над головою не низьку стелю, хай і прекрасну, а безмежні світи…

      — Правда, друже! — гаряче підтримав його Орраа. — Для цього ми й летимо до вас.

      Боораа доторкнувся рукою до плеча Горового, показав у напрямі екрана.

      — Тепер біля приймачів зібралися майже всі жителі нашої планети. Вони хочуть подивитися на вас — своїх майбутніх сусідів.

      — Будь ласка, — ніяково відповів Василь. Барбара, зашарівшись, теж приєдналась до нього.

      Ясне проміння вдарило в очі космонавтам. Передача почалася. Боораа, ставши поруч, щось говорив невидимим глядачам, скупо жестикулюючи. Присутні в залі чоловіки і жінки дружними криками схвалювали його слова. Нарешті передача закінчилася. Боораа вдячно потиснув руки землякам, лагідно всміхнувся.

      — Вся Наа вітає вас. Люди планети щасливі, що зустріли схожих на себе в безмежному космосі…

      Незабаром гості вийшли з будинку. Боораа розвів руками і вибачливо сказав:

      — А тепер я залишаю вас. Наа невмолимо наближається до небезпечного місця. Я повинен чергувати біля керівних пультів. Мій син Орраа буде вашим провідником. Офіційна зустріч закінчена… Тепер ви — гості, і тільки гості. А для гостей наш дім — ваш дім!

      — Орраа — ваш син? — здивувався Василь.

      — Так, — гордо відповів Боораа. — Що, хіба не схожий? Вам з ним буде приємно і легко. Спеціальність у нього схожа на вашу…

      — Як? Він космонавт?

      — Так… — Боораа засміявся. — Заінтригував я вас. Безумовно, попереду багато цікавого. Введемо Наа на орбіту — тоді будете говорити про дальші плани. Орраа! Сину! Веди наших друзів відпочивати, показуй все, що вважаєш кращим… До речі, познайом їх з твоєю нареченою…

      Очі Барбари заблищали цікавістю.

      — А де вона? Як її звати?

      — Лаамоо, — ніжно сказав Орраа. — Це значить — Сумна Пісня. Я її зараз покличу. Заждіть нас тут, над джерелом…

      Боораа і Орраа повернулися до будинку. Василь і Барбара, тримаючись за руки, спустилися до басейну з прозорою водою. Дівчина нахилилася, зачерпнула долонями прохолодної рідини, з насолодою випила.

      — Така, як і в нас, — дзвінко засміялася вона.

      Василь схопив долонями її щоки, дивлячись в зелені, рідні очі, затуманені щастям.

      — Чи це правда, дівчино кохана? — прошепотів він пристрасно. — Чудесний, казковий світ… і ти поряд?..

      — Правда, любий… це правда… Я не впізнаю сама себе… Довгі роки я була тільки маріонеткою… Мені здавалося, що я самостійна, що я зростаю… але то була ілюзія. Чужі руки, чужа воля посилали мене в простір! А тепер… ми будемо рядом з тобою, друже мій! І я піду куди завгодно — на злигодні, на смерть, на подвиг… заради нашої любові, заради любові інших людей… заради життя…

      Василь не відповів. Замість нього говорив простір, листя химерних рослин, пустотлива течія джерела, аромати квітів і плодів. Ось воно — щастя! Ось чого не вистачало йому в космічних мандрах, в напруженому земному житті. Юнацька далека мрія, трагічний образ Оксани втілився тепер в реальній чудовій дівчині. Ось вона — поруч! Жива, гаряча, єдина…

      — Ідуть, — прошепотіла Барбара.

      Василь здригнувся. Привиди мрій відлетіли в туманні закутки свідомості. Він побачив, що до басейну наближається Орраа з дівчиною. Вона була одягнена в рожеву блузку і сині короткі штани. Довге волосся кольору морської води було закручене тугим красивим вузлом позаду голови, над чорними великими очима розліталися вгору крила синіх брів, між ніжно-рожевими, маленькими вустами блищали сніжно-білі зуби. Вона була красива навіть по-земному.

      Орраа зупинився перед гостями, взявши дівчину за руку, вивів її наперед.

      — Моя наречена. Лаамоо.

      Лаамоо простягла руки вперед, провела долонями по щоках Василя. Дотик її пальців був ніжним, ледь чутним. Потім вона обняла Барбару, притулившись до неї чолом.

      — Ви мені подобаєтесь, — сказала Лаамоо. — Ви чудова раса!

      Вона зірвала з дерева два золотисті плоди, розломила кожен навпіл і подала по частині Василеві, Барбарі і Орраа.

      — Це плоди рії — дерева безсмертя. Наші селекціонери упродовж численних поколінь виростили в них чудові якості. Регулярне вживання цих плодів продовжує життя людей, активізує організм, збуджує мозок… А крім того, по древній традиції, ті, хто з’їсть водночас плоди з однієї гілки, стають побратимами. Для них тоді — один шлях, одне життя, одна мета! Ви згодні, люди з чужої планети?

      Василь і Барбара мовчки, але красномовно вп’ялися зубами в м’які, ароматні і соковиті плоди. Господарі наслідували їх приклад.

      Приємний холодок м’якоті освіжив піднебіння, п’янка хвиля затуманила свідомість. Потім усе минуло. Люди Землі відчули, як розум працює чіткіше, тіло стало легшим, в свідомості виникло невимовно приємне почуття незнаного блаженства.

      — Чудові плоди, — отямившись від подиву, сказала Барбара. — Плоди братства… Плоди безсмертя… На Землю б такі дерева!..

      — Будуть і у вас рости рії, — радісно відповів Орраа. — Наше знання, наша сила стануть вашими знаннями і силою… А тепер — ходімо, брати! Хай ваші серця відкриються… Наа чекає вас…

 

РІКА РОЗУМУ

 

      Через вісім місяців Наа минула орбіту Юпітера і наближалася до Марса. В ці дні Рада Вчених постановила розпочати відновлення атмосфери. Орраа і Лаамоо вирішили показати гостям із Землі величне видовище…

      Четверо друзів, одягнені в скафандри, стояли на високій горі. Звідси видно було ясне кружало Сонця, яке досить помітно пригрівало широкі рівнини, гострі хребти гір, дзеркала замерзлих озер. Під горою виблискував корпус “Сіріуса”. А в зеніті палахкотіла зеленкувата зірка. То була сестра Наа — Земля.

      Орраа енергійним рухом показав униз. Барбара захоплено скрикнула. З колосальної чорної прірви велетенським потоком ринув струмінь блакитної рідини. Красивим султаном він упав на скелі, розбризкуючись міріадами крапель. В просторі заграла розмаїта райдуга. Виднокіл оповив туман. То рідке повітря випаровувалося, створюючи газову атмосферу.

      — Феєрично! — прошепотів Василь.

      — Таких станцій тисячі! — сказав Орраа. — Атмосфера буде відновлена за кілька днів!..

      Зірки вгорі розпливалися, кружало сонця померкло, обрій зник за стіною голубої імли. Василь дивився навколо себе з відчуттям невимовного хвилювання.

      — Людина… Чи є щось могутніше за тебе? Ти рухаєш планети… Ти одягаєш їх атмосферою… Ти посієш під новим сонцем дерева і квіти, побудуєш чудесні будинки… Хто ж ти, людино? Ти — безсмертний розум!

      — Ти живий вогонь, що розганяє пітьму Космосу! — захоплено додала Лаамоо.

      — Ти — господар буття! — підхопив Орраа, обнімаючи Василя за плечі.

Пошук на сайті: