— А потім — наближається павук, — тихо докінчив Сагайдак.
— Ясно, — кивнув Гаррі. — Тепер трохи прояснилося. Вона?
— І вона, — уточнив Михайло. — Ти правду сказав, Свамі, — краще буря…
Рішідева чудним поглядом подивився на товариша, задумливо відповів:
— Це буде.
— Що?
— Буря. По закону протилежностей. Де збирається багато павутини — там жди пожежі. Потім — обітниця. Ти пам’ятаєш, що я тобі казав тоді, в горах?
— Я гадав — жарти, абстракція…
— А тепер — не гадаєш?
— Не знаю. Не певен. Це так далеко від практики…
— Помиляєшся, Михайле. І пересвідчишся в цьому. Але пора. В перерві зустрінемось. На цьому ж місці. Гаразд?
— Гаразд.
— Тоді ходімо…
Друзі розійшлися. Сагайдак знайшов свою делегацію у великому фойє палацу. Керівник академік Береговий занепокоєно оглядав своїх підзвітних, як квочка курчат, все повторював напуття:
— Дивіться ж, товариші, не давайте наплювати собі в кашу. Знаєте, як вони вміють єхидно підкинути словечко-друге? Ви теж не лізьте в кишеню за словом. Не лізьте… А з іншого боку — остерігайтесь лівацтва. Знаєте — буває заносить, заносить… хочеться покрасуватися фразою, ерудицією, незвичайною думкою! Бійтесь таких завихрень. А то слово — не горобець, вилетить — тоді виправдовуйся…
— По-моєму — нічого страшного нема, — знизав плечима Михайло. — Обмін думками. І ми виграємо, й вони. А втім, що означає — вони? Тут десятки шкіл…
— Отож-бо, отож-бо! — посварився пальцем академік. — Десятки. А наша — одна-єдина. Будемо стояти, як фортеця…
— Наука не фортеця, — заперечив Сагайдак. — Наука більше схожа на штурмове військо. Вічно в поході!..
— О, бачте, — розвів руками Береговий, докірливо оглядаючи учасників делегації. — Навіть між собою не маємо узгодженості. Як же тоді там? Товариші, я надіюсь на вашу статечність і розсудливість. Пора…
Широкі двері головного залу розчинилися, розмаїтий натовп учених та журналістів почав розтікатися по ярусах амфітеатру. Учасники симпозіуму займали місця довкола круглого стола. Михайло сів, оглянув зал. На темно-синьому склепінні мерехтіли неонові зорі, в численних нішах стін видно було строгі й задумливі обличчя древніх та сучасних учених.
“Гарно, — подумав Михайло. — Настроює на високий лад”.
Запала тиша. За круглим столом встав президент Чехословацької Академії, відомий філософ Вацлав Дрда. На худорлявому аскетичному обличчі, порізаному суворими зморшками, усміхалися сині дитячі очі. Здавалося, вони почали жити окремим від тіла життям, передаючи в своєму м’якому сяйві почуття старого вченого:
— Друзі, панове, брати! Вітаю всіх вас. Різних, близьких і далеких, прихильників і супротивників. Як бачите, всі ми зібралися за круглим столом. Не для війни, не для вбивства, не для суду над єретичними ідеями. Ми маємо різні погляди на світ, на покликання людини, на перспективи поступу, та вони — не ворожі. Доказом цього є круглий стіл. Різні клітини духу людського хоч на кілька днів створюють єдиний організм. Чи не прообраз це нашого майбуття? Єдність у множинності?
За спиною президента загорівся блакитним полум’ям великий екран. Делегати схвалювали слова Дрди. Та враз поміж тими вогнями замерехтіли багрові спалахи — різкі й тривожні.
— Гості бажають заперечити, — кивнув президент. — Це добре. Одразу вимальовується порядок ведення засідання. Не доповіді, а жива бесіда всіх учасників. Чи не так?
Блакитний вибух екрана схвалив пропозицію Дрди.
— Симпозіум розпочався, — сказав вчений. — Хто хотів заперечити мені — говоріть. Аудиторія слухає, радіостанції Праги транслюють нашу бесіду для всієї планети. Отже — “Куди йде людина?”
На екрані виникли слова: “Виступає доктор Шілке. Федеративна Республіка Німеччини”.
За столом заворушився поважний, огрядний учений. Крізь пенсне холодно блиснули сірі очі. Почулися спокійні різкі слова:
— Пан Дрда з люб’язністю господаря одразу встановлює єдиний музичний ключ для всього симпозіуму. На жаль — це неможливо. Ми вчені, а факти — сувора річ. Куди ж іде Людина? В ніщо. Вона є породженням ефемерного Випадку, математичною грою Безмежності. Результат цієї гри — теж ніщо. Обґрунтовую своє переконання. Ми знаємо історію. Ми знаємо передісторію з легенд, переказів, міфів, епосу різних народів. Всюди — бій особи з групою, народу з народом, континенту з континентом, ідеї з ідеєю. Народження, недовге існування, занепад, смерть. І виникнення нового. І повторення давно пройденого в іншій формі. Ви скажете — цивілізація, могутність техніки, культура? Я запитаю вас — могутність порівняно з чим? Де взірець для співставлення? Безмежність? їй байдуже до наших мір, вона не знає координат. Попередні покоління, їхня убогість? Але ж ознака поступу — наближення до Істини. Хіба нагромадження техніки та інформації про світ розкриває нам лик Істини?
Ми запитуємо — куди йде Людина? Я відповідаю — нікуди. З ніщо в нікуди. Коло, закляте коло серед вакууму. Небуття — єдина реальність. Вона була, є, буде, якщо можна до неї застосувати ці поняття зі світу Буття. Що ж таке Буття? Частинний випадок Небуття, якась ймовірність у мороці, в тиші неіснуючого. Виникнувши, Буття одразу ж вступає в протиріччя з Небуттям. Небуття всеосяжне. Воно універсальний, вічний закон. Все те, що в протиріччі з ним, — неодмінно зникне, розтане серед океану великої Тьми. Саме тому в нашому ефемерному світі ми бачимо вічний бій. Світ незаконний, він приречений, він є піна, хвороба на неосяжному тлі Небуття. І чим швидше він зникне, тим краще для всіх нас. Тиша, спокій, Нірвана…
На екрані спалахнув напис: “Свамі Рішідева. Індія”. Михайло поглянув на протилежний бік зали — там звелася за столом висока біла постать, почулися суворі слова:
— Ви скористалися символом Сходу, вживши його недоречно. Вчені буддисти скажуть вам: хто досягнув Нірвани — спокою не має. Нірвана — вища точка піраміди земного життя, сублімація фізичного, чуттєвого й ментального життя в житті духу. Можна вважати небуттям земне життя з його хаотичністю і непослідовністю. А Нірвана — кипіння невикипаюче…
— Термінологічна різниця, — холодію сказав Шілке.
— Не тільки, — заперечив індус. — У своєму апокаліптичному аналізі Буття ви ігнорували причинність…
— Поясніть…
— Небуття не може породити наслідок. Одноманітність неспроможна перейти в розмаїтість. Світ — конгломерат причин і наслідків. Він не виник з нічого, він не може зникнути в ніщо. Безупинне уточнення й еволюція — ось його шлях. Велична спіраль розуму й краси серед Безмежності — ось що таке Буття.
— Буття — роздвоєне й вороже в своїй основі, — незворушно сказав німець. — Якби воно було органічним плодом Космосу, його суттю, то в ньому не було б антагонізму.
— Природа — гармонійна, — мовив Свамі Рішідева. — Лише свобода волі порушує рівновагу. На Землі її порушують люди.
— Природа — кривава Калі, — усміхнувся іронічно Шілке. — Ви — мудреці Сходу — самі дали цей виразний символ, на який не можна дивитись без огиди. Зате він точний науково. Сваволя й само-пожирання матеріальних форм, що виникли, як привид, серед неосяжності Небуття. Природа? Ви її вважаєте гармонійною? Підіть у ліс, гляньте в краплю води під мікроскопом. Всюди — пожирання, всюди торжество сили над слабістю, хитрощів над довірливістю, сваволі — над безправністю. Світ мікробів, фауна, флора — все живе доводить неспростовно цю думку. Навіть космічні тіла свідчать те саме — зіткнення галактик, вибухи планет та зірок, грандіозні небесні катаклізми. Шановний колего, високоповажні панове, не будьмо сліпцями.