Чаша Амріти – Олесь Бердник

— Нестримний, — сказав він. — Нема терпіння. Але терпіння виховується в муках. Нічого, хай мучиться…

Свамі сів на краю нар, задумався. Здавалося, ніби він з кимсь розмовляв. Обличчя зосереджене, погляд у безмірі, тіло — напружене. Кого він бачить, де?

Михайло дивувався, але не порушував спокою друга. А коли той ворухнувся, тихенько спитав:

— Свамі, ти серйозно віриш у свої химери?

— Які химери, Михайле? — здивувався індус, примруживши очі. — Про що ти запитуєш?

— Та боги твої? Агні, Брама, Вішну… ще якісь там, я забув…

Свамі беззвучно засміявся. Присунувся до Сагайдака, обняв його за плечі.

— Неук ти, друже. Не ображайся, я люблю тебе. Перш ніж критикувати щось, треба знати. Звичайно, я не вірю в таких богів, яким поклоняються неграмотні індуси. Для них Агні, Шіва, Брама — це космічні велетні з людськими обличчями, з руками, ногами, зброєю, житлами, царствами. Для мене це лише символи. Символи природних сил та стихій…

— Що за символи?

— Такі, як і в західній науці. Ви ж створили термін — магнітне поле, кванти світла, гравітація, атом, час, простір та багато інших. У нас, у східній філософії, всі ці поняття визначалися певними іменами. Сунься сюди, до стіни, я тобі коротенько розповім…

— А Гаррі? Розбудимо його?

— Не треба. Я йому іншим разом розповім… якщо захоче. Слухай же. Спочатку азбуку наших Вед…

— Що це — Веди?

— Священні гімни. В них зерна індуської космогонії. Правічна натурфілософія. Вона створена багато тисячоліть тому. Крім того, це ще й чудова поезія. Хочеш — я прочитаю тобі невеликий шматочок з вступу? У вільному перекладі…

— Дуже хочу…

— Тоді слухай…

Нічого не було: ні чистого Неба,

Ні блакитного безміру навколо Землі.

Що ж обнімало все? Що обмежувало? Що ховало?

Чи були то невимірні глибини вод?

Не було безсмертя, і смерті не було,

Не було межі між мороком і світлом.

Тільки Єдине в диханні без подиху

Було, а крім нього не існувало буття.

Панував Морок, і все було приховано

В глибинах Океану безсвітного.

Зародок, схований у Яйці.

Під подихом Агні в Природу вій розгорнувся…

Хто таємницю пізнав? Хто повідомив?

Звідки все творіння багатобарвне?

Навіть боги народжені пізніше —

Хто ж скаже про велич творення?

Може, те, звідки вийшло все існуюче?

Чи Його воля все створила, чи була безмовна?

Чи знає про те Ясновидець Небесний,

Чи, може, й він нічого не знає?

Індус помовчав. Запитливо дивився на Михайла. Той здивовано похитав головою.

— Для мене дуже дивно слухати таке. Я ніколи подібного не читав. Проте відчуваю — це не попівщина. Це — наука…

— Бачиш? — вдоволено сказав Свамі. — Ти відчув. А тепер дещо про богів. Агні… Ти знаєш, як його малюють?

— А як?

— Верхи на ягняті.

— Чому?

— Ягня — символ жертви. Знаєш про це?

— Знаю. Церковний символ. Агнець…

— Саме так. Навіть співзвуччя залишилося у вашій мові. Агні — агнець. Тільки церква спотворила символи. Замість вогню лишилося бідне ягня, яке спалювали не знати навіщо. Сам вогонь — жертва…

— Не розумію…

— Поясню. Вогонь, Агні — це єдина енергія Всесвіту. Це вже європейська наука знає. Єдине Поле, основа всіх проявів Матерії. Символічно жертва Єдиного Поля, Вогню в тому, що він у всьому, він віддає себе в незліченні форми, а сам у рабстві, незримий…

— Дуже цікаво, але… дивно…

— Нічого, треба приймати й чужі форми мислення, — усміхнувся Свамі. — Отже, Агні — рушійна сила Космосу. Без нього нема руху, нема життя. А сам він — прикутий…

— Прометей! — спалахнув Михайло. — Титан, що приніс людям вогонь з неба…

— Може, — згодився індус. — Традицій багато в різних народів…

— Гаразд, — сказав Сагайдак. — Хай так. Але ж ти молишся йому, звертаєшся до нього. Він же несвідомий — твій Агні? Космічна Енергія діє несвідомо…

— Зате я дію свідомо, — відповів Свамі. — Я входжу з нею в контакт, з рікою Агні, як плавець з течією. Можна змагатися супроти течії — і тоді неминуче загинеш. Можна використати рух течії — і тоді швидше досягнеш того берега…

— Якого берега? — недовірливо запитав Михайло. — Звідки ти знаєш, куди тече Агні?

— Знаю. Все дуже просто. Його течія — Єдність. Огонь єдиний для всіх. Отже, братерство, любов, правда, краса — його веління. Треба діяти так, і ти будеш в течії, домчиш до того берега. Той берег — це Новий Світ, Михайле. Де людство стане єдиним…

— А що ж… Так я згоден… Ну, ну, кажи далі. Що ж таке Вішну?

— Вішну — то і є спільність, єдина Природа, апейрон древніх греків, Праматерія. Агні — його матеріал, його посланець, виконавець. Вішну завжди згадується в тріаді. Ще є Шива і Брама. Брама — символ Закону Еволюції, Шива — творець, але метод його — руйнування старого, реакційного. Шива — революціонер, він готує, прокладає шлях для Вішну. А Вішну — рівновага, Єдиний Закон, який синтезує, поєднує революційні та еволюційні зміни, оберігає всі найкращі надбання…

— Ти згадував слово “аватар”. Аватар Вішну. Що воно означає?

— Посланець Вішну, — сказав Свамі.

— Але ж Вішну не бог, ти сам пояснював! Як же вій може посилати?

— Знову ж таки ти не розумієш символу. Коли виникає необхідність змін, появи нового, еволюційного, з’являється людина чи кілька людей, які з повною відповідальністю приймають на себе тягар необхідного поштовху. Вони є ніби точкою рівноваги, на яку спирається важіль еволюції, динамічної дії Вішну…

— Не збагну, — покрутив головою Михайло. — Складна філософія.

— Не складна, — заперечив Свамі. — Треба прийняти ці поняття під новим кутом зору. Дивись на Всесвіт, як на єдиний організм. Коли в організмі вражено якусь частку, туди мчать білокрівці-захисники. Це і є аватари єдиного організму. Вони діють в ім’я єдності, не думаючи про себе…

— Тепер збагнув, — полегшено зітхнув Михайло. — Згода… Такий символ мені зрозумілий… Спартак такий. Тарас — наш Кобзар — такий. Джордано Бруно такий…

— Їх багато — аватарів Вішну, — задумливо сказав Свамі, дивлячись у стелю. — Відомих і невідомих. Називають їх по-різному, але ними тримається планета. А тепер спати, Михайле. Вже всі поснули, а ми шепчемось…

Михайло хутко роздягнувся, підклав гімнастерку та штани під голову, вкрився благенькою шинелькою. Потім підняв голову і, позіхаючи, зашепотів:

— Слухай, Свамі…

— Що таке? — озвався індус, виходячи з задуми.

— Ти розповідаєш такі чудеса про йогів, про ваші ідеї… А чому ж ви не досягли того, що ми… ну, в Європі?

— Чого ж ви досягли? — насмішкувато перепитав Свамі.

— Та хоча б техніка… Літаки, машини, радіо, залізниці…

— Технічна еволюція — тимчасове явище. Треба розвивати психічні сили, приховані можливості нашого єства. Людина далекого майбутнього сама в собі нестиме й радіо, і здатність передбачення, і аналітичні здібності пізнання матерії. Вона літатиме в повітрі без апарата, вона створить собі нове, тонкіше, пластичніше тіло…

— Нове тіло? — здивувався Сагайдак. — Це ти вже теє…

— Поживемо — побачимо, — загадково сказав індус. — А не доживемо — наші діти побачать… Спати, Михайле…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: