Олесь Бердник - Поза часом і простором (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx119 Кб1747
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2309 Кб1770

      А в наступну мить обоє спалахнули полум’ям і хмаркою прозорого туману відлетіли в йебо…

      Барвицький здригнувся, застогнав, зірвався на ноги… Видіння зникло. Перед ним знову була набережна, парапет, велетенський міст, метушня людської юрби… І як завжди, розчарування було таким сильним, що Святослав хвилин двадцять сидів непорушно, до болю стискаючи руками гарячу голову…

      Та ось він відчув, як хтось підійшов до нього. Постояв, а потім поклав руку на голову. Барвицький байдуже підняв лице. Перед ним стояла дівчина — елегантно одягнена, висока, худорлява, з блідим обличчям і каштановим коротким волоссям. її сірі очі уважно і дружньо дивилися на професора.

      — Хто ви? — здивовано запитав Барвицький.

      — Ваш друг…

      — Що ви хочете?

      — Пробачте мені, містер Барвицький… Я не внаю, як це вийшло. Я слухала вашу доповідь… Стежила уважно за тим, що відбулося потім. Я захоплена вашими поглядами, вашими планами. Коли я довідалася, що вам погано, прийшла сюди… Може, я зумію допомогти вам…

      Барвицький гірко усміхнувся, згадавши свої галюцинації… А потім вдячно потиснув її маленьку суху руку.

      — Як вас звати?

      — Мері. Мері Стін.

      — Дякую, Мері… У вас прекрасна душа… Але що ж ви зможете мені допомогти, коли для здійснення моїх мрій дорога закрита?

      — Але ж хіба життя тільки в ваших мріях? Хіба нічого більше не залишилось для вас цікавого на Землі?..

      — Для мене — ні!..

      — Мабуть, це не так, містер Барвицький… Але я вас дуже прошу — розкажіть мені про ваші мрії, я зрозумію, я все життя теж захоплювалася астрономією…

      І так благаюче дивилася Мері в очі професору, і так її погляд нагадував погляд неземної красуні, що крига розтанула в його душі, і тоді між ними почалася задушевна розмова…

      Вони сіли в таксі-гелікоптер, який безшумно підняв їх в повітря і поніс над залитим вогнями містом. Під час польоту Барвицький знову в зрозумілій формі викладав перед Мері свої погляди на життя, на суспільство, на перспективи Буття у Всесвіті, на доцільність життя взагалі. Мері уважно слухала, задумано втопивши розширені очі за вікно гелікоптера…

      …Вперше в житті Барвицький запросив жінку до себе в квартиру. Мері згодилась. Вона з цікавістю розглядала його кабінет. На її подив у професора була дуже невелика бібліотека — всього біля трьохсот томів.

      — Не дивуйтесь, навіть серед цих є ще зайві,— усміхнувся професор, перехопивши її погляд.— Основну і необхідну людську мудрість можна вмістити в десяток томів… Все інше— сміття!..

      На портативній плитці Барвицький зігрів чай і, посадивши гостю за стіл, став викладати свої думки. Вона так уважно слухала і давала такі розумні зауваження, що Святослав з вдячністю схилився до її руки і поцілував її.

      В той же час він відчув поцілунок на своєму волоссі, і коли підняв лице догори, то в його очі подивилися інші — жіночі, наповнені великою любов’ю…

      Губи Мері ворухнулися, і Святослав почув пристрасний шепіт:

      — Я давно знаю вас!.. Але ви не помічали мене… Я ходила на лекції, де ви читали про зоряні світи… Я вже кілька років люблю вас!;:

      — Мері! — хотів зупинити її Барвицький, але дівчина захоплено продовжувала говорити, дивлячись сяючими очима в лице професора:

      — Не зупиняйте мене!.. Я все скажу! Не осудіть мене!.. Я спеціально студіювала астрономію, яка мені ні на що не пригодиться. На це йшли нужденні центи моїх батьків… Вони — прості робочі!.. Не проганяйте мене, дозвольте мені інколи бачити вас!..

      Слухаючи безтямні слова дівчини, Барвицький відчував, що її очі проникають глибоко йому в душу, і не можна вже відвернути погляду від тих прекрасних дівочих очей.

      Він якось негадано потягнувся назустріч непереможному поклику її серця. їхні губи зустрілися…

      — Святославе, — шепотіла Мері, — невже й тепер ти будеш пориватися у Космос?..

      — Тепер ще більше,— промовив Святослав.— Я хочу безкінечного щастя, а не миттєвого… А проте, що тепер говорити! Тепер мені залишається лише одне — мрії, безумні мрії…

      — І я… — почервонівши, тихо сказала Мері.

      — І ти, — ласкаво відповів Святослав…

      В цю хвилину подзвонили. Барвицький вийшов. До кімнати зайшов високий джентльмен в темному одязі.

      — Містер Барвицький?— запитав він.

      — Так.

      — Вам лист.

      — Від кого?

      Але джентльмен мовчки вийшов. Барвицький здивовано розірвав конверт і на невеликому синьому папірці прочитав:

“Пане Барвицький!

      Прошу Вас прибути до мене о 12 годині дня, 20 серпня. Справа буде йти про реалізацію Ваших задумів.

      Роген”.

      У Барвицького перехопило дихання Роген — це ж один з найбільших магнатів Нового Світу, мільярдер. Про нього ходить недобра слава, та дідько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива…

      Святослав радісно повернувся до Мері. Кинувся до неї, поцілував:

      — Ти мій добрий ангел!

      — Що таке?

      — Розкажу завтра! А тепер — ти залишаєшся зі мною…

      — Як?— здивовано підняла брови Мері.

      — Так! — перебив Святослав.— Я тебе нікуди не відпущу. Будь зі мною, мила дівчино, давай поділимо і мою нову надію, і радощі та горе, які судилися мені…— і він знову гаряче обняв Мері…

      Світло погасло.

      А в небі, як і мільони років тому, спокійно мерехтіли Далекі зірки і кликали буйні серця в глибини Космосу…

      Наступило 20 серпня 19… року…

ПРОПОЗИЦІЯ РОГЕН А

      Другого дня таксі-гелікоптер приземлився на майданчику-гаражу, який містився на даху розкішного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксі і відразу ж зустрівся з самим господарем цього будинку — знаменитим мільярдером. Той, стримано привітавшись з професором, запросив гостя вниз.

      По крутих спіральних східцях з якогось рожевого матеріалу зійшли вони у велику залу, а звідти — до кабінету Рогена.

      Барвицький сів, оглянувся.

      Письмовий стіл, кілька стільців. Телефони, телевізори. В стелі — отвір, з нього падає приємне м’яке світло.

      Роген сів навпроти. Це був сорокалітній чоловік, невеликий на зріст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.

      — Містер Барвицький, — почав він. — Будемо говорити начистоту…

      — Я слухаю вас…

      — Я уважно слідкував за всім, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпутті. Ви не можете здійснити своїх задумів? Чи не так?

      — Так, — твердо мовив Барвицький.

      — Я допоможу вам їх здійснити, — просто сказав Роген.

      — Яким чином? — схвильовано запитав Святослав.

      — Я повністю фінансую всі витрати на побудування космічного корабля. Конструювати і керувати всім будете ви!

      Професор схвильовано встав з крісла.

      — Зачекайте, — жестом посадив його Роген. — Я не все сказав. Ніякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоіст. Корабель роблю для себе…

      — Хто ж полетить на ньому?

      — Я! І ви!

      — Для чого це вам?— з подивом вигукнув Барвицький.

      — Ось тепер ми якраз і підійдемо до діла. Я буду до кінця відвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирішити, так чи ні! В разі підмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?

      — Гаразд! — не замислюючись, кивнув головою Барвицький.

      — Так от… Мене не задовольняють ті 20–30 років життя, які мені дає природа. Я ділова людина, я люблю гроші, я хотів би бачити, як мій капітал через сто років розмножиться… Доки я не вмру, мої нащадки не наслідують спадщини. Отже я вирішив пережити їх. Я слухав ваші лекції, виступ на Асамблеї. Я вірю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через століття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, і тоді капітал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фінансовим володарем світу з допомогою вашої машини часу. Ви зрозуміли мене?

      — Цілком! — відповів Барвицький і внутрішньо здригнувся від огиди, зрозумівши мерзенність і жадібність цієї нелюдської душі.

      — Отже, я жду вашої відповіді. Вирішувати ви мусите тепер…

      Святослав задумався.

      А що ж власне йому думати? Хоч і мерзенний задум цієї “надлюдини”, але це єдиний вихід вирватися у Космос і практично здійснити свої мрії.

      — Я згоден! — твердо сказав він.

      Сірі очі Рогена радісно заблищали.

      — Отже негайно розроблюйте конструкцію. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослідних Інститутів, технічні можливості авіаційних і атомних заводів і необмежений кредит. Вам досить цього?— додав він з самовдоволеною посмішкою.

      — Півгодини назад я не міг мріяти про такі перспективи, — відповів Барвицький. — Через рік ми вилетимо з Землі у Всесвіт…

      Роген стиснув йому руки:

      — Завтра ж починайте…

      — Гаразд, — сказав Святослав і вийшов з кабінету…

      Він летів додому на гелікоптері, але не бачив нічого за вікном, не чув шуму гвинтів. Воскресла мрія несла його знову в небеса, і єдиний образ людини Землі, який він тримав в своїй пам’яті — був образ Мері, до якої він зараз хетів, щоб поділитися з нею своєю радістю…

СУПЕРЕЧКА З МЕРІ

      Мері залишилася у Святослава, так і не повернувшись до своїх бідних батьків, які жили десь на околиці міста.

      Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.

      Вона була пригнічена і незадоволена, коли взнала про підготовку до польоту в небо, але спочатку не висловлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава… Однак минав час, і становище змінилося…

Пошук на сайті: