Олесь Бердник - Поза часом і простором (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.docx119 Кб1743
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2)Oles_berdnyk_poza_chasom_i_prostorom.fb2309 Кб1768

      — Спи, синочку! Це впала зірка. Десь померла людина, як кажуть старі люди, — стримуючи сльози, відповіла Мері…

      …Мері обняла спочатку Віктора, потім Копилова. Вона була майже спокійною. Вона зробила своє діло — син ступав на ту дорогу, де загинув його батько. Син виправляв помилки батька! Так мусить бути!..

      Вона піднялась навшпиньки і прошепотіла в ухо Копилову:

      — Коли будете в іншому світі — розповісте сину про Святослава…

      — Добре, — відповів старий академік. — Розкажу. Ніщо не повинно пропасти даремно. Така смерть теж принесе людям користь…

      Того ж ранку з приволзького космодрому простягнулися в небо вогненні смуги, мов казкові дороги. То відлітали могутні апарати в безодні Космосу, несучи в собі незламні, безстрашні серця, які людство посилало для завоювання Космосу…

      Розум починав свій великий похід — похід у безкінечний Всесвіт…

 

 

 

ЗАКОНСЕРВОВАНА ПЛАНЕТА

ЗАГРОЗА З КОСМОСУ

      — Ну от… Я показав усе, що могло вас цікавити. Буду дуже радий, якщо наші роботи допоможуть вам!..

      Сказавши це, інженер Валерій Тригуб гаряче потиснув малесеньку ніжну руку Вікторії Деніс. Вона захоплено — знизу догори — дивилася милими сірими очима на велетня-інженера який своєю сердечністю і незвичайною внутрішньою силою полонив її експансивну душу ще тоді, коли вони зустрічалися в минулому на конгресах космонавтів. З першої зустрічі між ними простягнулася незрима нитка хвилюючого почуття, яка тепер була вже дуже міцною.

      — Спасибі, — каліченою російською мовою сказала дівчина і засміялася.

      Засміявся і Валерій. Йому було приємно дивитися на біляву, тонесеньку дівчину. Здавалося — дмухни на неї, і вона полетить!

      Ця дівчина була керівником американської делегації інженерів і вчених, які приїхали сюди, щоб перейняти досвід російських конструкторів по будуванню космічних ракет. Кілька дній тому стратоплан примчав їх на Урал, де вони знайомилися з новою конструкцією гігантського зорельота, що був збудований за проектом Тригуба. Потім російська делегація повинна була їхати в Америку, щоб подивитися, що зроблено за океаном. Там теж закінчували будувати космічний крейсер. Вести його в простір мала якраз оця тендітна дівчинка. Валерію навіть не вірилось, що така “пір’їнка” керуватиме велетенською машиною та ще в такій небезпечній подорожі…

      Він сказав їй про це. Вікторія усміхнулась і якось по-хлоп’ячому, задерикувато сказала:

      — Ви не дивіться, що я маленька! Я сильніша від багатьох мужчин! Спробуйте — о!..

      І вона жартівливо зігнула руку, а Валерій теж жартома спробував, які там в неї біцепси. Вони справді були натреновані, як в доброго спортсмена.

      — Вірю! Тепер вірю! — засміявся Тригуб.

      — Ну хоч в моїх здібностях інженера ви не сумніваєтесь? — знову пожартувала Вікторія.

      — О ні, ні! Здаюсь і більше таких запитань задавати не буду!

      — Дивіться ж,— смішно погрозила пальцем дівчина і потім вже цілком по-діловому сказала англійською мовою:

      — Ми негайно використаємо все, що у вас є цінного в області електроніки. Мені дуже сподобалась абсолютна автоматизація у вашому зорельоті, містер Валерій…

      — Називайте мене просто — Валя. Адже ми друзі?!— відповів жартівливо Валерій.

      — “Валья”, — м’яко повторила Вікторія. — Ще раз спасибі!.. За дружбу!.. Але я хотіла сказати ось що… Я зовсім не бачу у вас протиметеоритного захисту! Чому?..

      — Ще немає досконалого проекту. Над цим працюємо. Вважаю, що до вильоту ця проблема буде вирішена. А можливо навіть перший політ доведеться робити без захисту. Будемо обминати метеорити по сигналах радіолокаторів…

      — Ні! Це не годиться,— мовила, заперечливо похитавши головою, Вікторія.— У нас уже розроблена конструкція дуже простого і вдалого захисту!..

      — Яка ж саме?

      — По сигналу радіолокатора метеорит, що летить назустріч ракеті, могутніми розрядами електромагнітної енергії роздрібнюється на пил, потім заряджається негативним зарядом. А заряджений пил обходить електромагнітне поле, яке створене навколо ракети. Правда, просто?..

      — Геніально! — вигукнув Валерій.

      — Я негайно передам вам всі матеріали, як тільки ми прилетимо додому…

      — Гаразд! А тепер — підемо… Дивіться — яка краса.

      Вікторія подивилася навколо. Справді, тут було дуже красиво. Вдалині танули в осінній позолоті схили Уральських гір. З барвистими килимами пожовтілих листяних дерев приємно контрастували темнозелені пасма ялин… А над всім цим летіли десь у далеч бліді хмаринки.

      — Чудесно! — сказала Вікторія. Потім глянула на Валерія, що замріяно дивився в далечінь, і подумала з незвичайною ніжністю:

      “А ти ще чудесніший від цього пейзажу любий велетню!”

      Він справді був хлопець хоч куди. Високий на зріст, широкоплечий, з веселим відкритим обличчям і шапкою каштанового волосся — він зовсім не був подібним до вченого.

      Вікторія думала: “Як дивно — він такий земний зовні, а який мрійник в душі! Надзвичайно дивне поєднання!”

      Вони зійшли зі сходів будинку, де розмістилося управління будівництвом, і пішли по території космодрому до центра великої площі. Там стояв зорельот. В ньому наяву втілювалися багаторічні мрії Тригуба, багатьох інших конструкторів та численної когорти вчених, які провадили різні підготовчі роботи.

      Метрів за двісті закінчувався другий такий же апарат. Там ще тривали внутрішні роботи по монтуванню приладів.

      Людей майже не було видно. Тут тепер не до гуляння. Члени делегації одержували потрібну консультацію в інженерів будівництва — тому весь космодром був безлюдним…

      Валерій і Вікторія зупинилися і замилувалися зорельотом, який неосяжною громадою здіймався над їхніми головами, поблискуючи матовими металічними боками.

      Корабель повинен був стартувати прямо з землі, без ніяких спеціальних естакад, як це робилося в минулі роки. Він був звичайної яйцевидної форми, загострений спереду, з трьома стабілізаторами по боках, які також виконували роль своєрідних підніжок.

      Лише восьма частина п’ятдесятиметрового корабля була відведена для житлових приміщень і складів продуктів. Все інше заповнювали апарати руху, запаси пального. На зорельоті була невелика атомна станція, яка давала електроенергію кільком фазотронам. У магнітному полі фазотронів розганявся до величезних швидкостей заряджений пил вуглецю, який, виходячи з фазотрона, зустрічався з паралельним потоком кисню, спалахував і надпотужним струменем — з швидкістю від трьохсот до п’ятисот кілометрів на секунду — виривався з дюзи, даючи рух кораблю. Такий двигун давав можливість долетіти до зовнішніх планет, повернутися назад і навіть зробити кілька посадок на зустрічні планети без додаткової заправки пальним.

      До цього часу для перельотів на Марс і Венеру або навіть на Місяць використовували проміжні станції — штучні супутники Землі або Сонця, запущені по певних орбітах в сонячній системі. Але тепер, коли були сконструйовані кораблі з такими необмеженими можливостями, необхідність в штучних супутниках майже відпадала, і їх можна було використовувати для суто наукових робіт…

      Валерій і Вікторія обійшли навколо зорельота і зупинилися.

      — Місяців через два, — промовив Валерій, — цей корабель приземлиться на Плутоні… Ви розумієте — на Плутоні! Десять років тому ми мріяли про Марс і Місяць, а тепер — Плутон! Край Системи! А там — дорога до інших Систем! Ви теж, здається, летите на одну з зовнішніх планет?..

      — Для дослідження супутників Сатурна і Урана!.. Таке офіціальне завдання експедиції! Але, може, я в польоті передумаю та й махну вслід за вами! — сказала Вікторія і дзвінко засміялася.

      Валерій жартівливо взяв й за плечі, заглянув променистим поглядом до сірих очей.

      — І раптом, дорога Вікторіє, ми з вами зустрінемось на якійсь дикій і суворій планеті!.. Скажу одверто—мені дуже хотілося б цього!..

      Дівчина опустила вії, тепла хвиля підкотила до її грудей. Почервонівши, вона тихо відповіла:

      — Мені чомусь здається… чи, може, хочеться, щоб зустріч з вами, Валья, була… на Землі!..

      Усмішка збігла з лиця Валерія Він відчув якісь незвичайні нотки в голосі дівчини і тепер намагався збагнути, що відбулося, дивлячись в сяючі сірі очі Вікторії. Ось ворухнулися його губи, певно він хотів щось сказати, але не встиг.

      Над космодромом загримів голос з радіорепродуктора:

      — Інженера Тригуба та інженера Деніс просять негайно зайти до директора будівництва в терміновій справі!

      — Що трапилося? — захвилювалася Вікторія.

      — Я гадаю, що нічого особливою, — заспокоював Валерій. — Може, вас викликають додому, або ще що-небудь…

      Вони швидко пройшли широким коридором будинку управління і відкрили двері до кабінету директора.

      Там уже зібралися всі члени делегації і інженери та службовці космодрому.

      Директор — сухорлявий, сивий інженер — був блідий і схвильований

      — Друзі! — сказав він. — Справа, ради якої я турбую вас, надзвичайно важлива, хоч і не стосується нашої безпосередньої роботи. Я тільки що одержав телеграми від уряду і від Всесвітньої Академії Наук. Те, що в них говориться, страшна несподіванка для всієї Землі. Слухайте текст телеграми…

      Присутні були схвильовані таким вступом, але ніхто не чекав того, що прочитав директор. А він прочитав таке:

      “Всім урядам Держав, Національним Академіям! Всім народам Землі!

      Три дні тому обсерваторія Маунт-Вільсон сповістила Всесвітню Академію про страшну звістку. Академія не обнародувала її, доки не була підтверджена її вірогідність. Дослідженнями Пулковської, Грінвічської і ряду інших обсерваторій світу ця звістка підтверджена.

      Люди Землі! З глибини Космосу, від сузір’я Плеяд, до нас наближається темне плането-подібне тіло. Це було встановлено з допомогою вдосконалених радіотелескопів. Маса космічного тіла дорівнює приблизно масі Землі чи Венери.

      Швидкість тіла надзвичайно велика — а саме — біля п’ятисот кілометрів на секунду. Можливо, ця планета з іншої системи, відкинута від свого сонця якоюсь катастрофою. Дуже швидко тіло ввійде в нашу систему. Орієнтовно визначено, що шлях його проходитиме через орбіту Землі. Це значить, що нам загрожує світова катастрофа.

      Ми закликаємо учених Землі шукати шляхи для врятування людства! Ми закликаємо всіх людей зберігати спокій в цей тривожний час!

      Наступають дні екзамену — або наша наука, наш Розум знайде вихід з цього становища, або ми загинемо!..

Всесвітня Академія наук”.

      Звістка була такою страшною, що в кабінеті настала тривала мовчанка. Люди переглядалися, не знаючи — вірити цій химерній звістці чи ні! Але тут було не до сумнівів! Папірець телеграми тремтів у руках сивої людини, гіпнотизуючи присутніх…

Пошук на сайті: