Зоряний корсар – Олесь Бердник

— Лесю! Чому не рухаєтесь?

Жінка не відповіла. Вогники автомата тривожно замиготіли. Він сказав сам собі:

— Леся перестала функціонувати. — Подумавши, додав: — Треба поспішати.

Він притягнув до себе руками-маніпуляторами прибиральну машину і уважно оглянув ЇЇ, аналізуючи конструкцію. Потім впевнено розібрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши підставку з ногами-коліщатами. УР довго розглядав рухову частину механізму, вивчав систему моторчиків, реле та живлення. Подумавши, він зрозумів, як можна підключити підставку до своєї системи, щоб перетворювати імпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох і один.

УР згадав про маленьких людей. Він підняв руку-маніпулятор, увімкнув систему зв’язку і попросив керуючого робота дати ізолятор, палату номер дев’ять.

Діти знемагали від крику. УР хутко вимкнув зв’язок, промовив:

— Їхня система вимагає енергії. Маленькі люди жадають живлення. УР зробить усе, що необхідно, і прийде до них…

Він підсунувся до інструментальної шафи, відчинив її, знайшов там витки дротів, кабелів, інструменти, якими користувався капітан, інтегральні стандартні схеми. УР подумав, розшукав у своїй пам’яті інформацію про роботу, яку треба виконати. Згадавши все, він почав хутко перебудовувати підставку. Коли кабелі з’єднали руховий вузол кінцівок з енергетичним центром автомата, він, піднявшись на руках-маніпуляторах, сів на підставку. Наклавши по боках кілька пластинок, УР з’єднав себе з ногами-коліщатами.

— Здається, все, — сказав він, посилаючи в систему руху імпульс-бажання.

Коліщата закрутилися. УР швидко помчав до дверей, вдарився об поріг. Сказав:

— Не треба поспішати. УР ще не звик. Необхідне тренування, нагромадження досвіду. — Подумавши, УР мовив: — А тепер — в ізолятор.

Він підкотився до дверей, де лежала непорушна Леся. Спрямувавши па неї приймачі радіації, УР відзначив високу активність випромінювання тіла. Він обережно обхопив Лесю руками, відтягнув її вбік. Подивився па неї, подумав про те, що треба було б дослідити її тіло, а також тіла інших космонавтів. Але це потім — після відвідин ізолятора.

УР минув коридор-тамбур, обмацуючи шлях перед собою невидимими променями локації. Нарешті він підкотився до круглого люка ізолятора і підняв руку, щоб натиснути кнопку. Потім згадав, що його корпус заражений радіацією. Він вернувся назад, вкотився до лабораторного відсіку, ввімкнув аналізатор. Його поверхня справді була радіоактивна. УР увімкнув дезактиваційний пристрій, прийняв потужний газовий душ. Після цього, вже не вагаючись, попрямував до ізолятора. Ось і палата номер дев’ять. УР відчинив двері. Пронизливі крики маленьких космонавтів оглушили його. УР миттю зменшив потужність сприймання звуку, сказав:

— Маленькі люди ще не вміють контролювати витрату своєї енергії. Я згодом навчу їх.

Він підкотився до широкого ліжка, заглянув туди. Обличчя дітей — маленькі, зморщені — були багровими від натуги. УР поглянув довкола. Рядом з ліжком стояла шафочка, а в ній — два флакони з червоними м’якими наконечниками. УР узяв один флакон, прочитав напис: УП. “Леся сказала, що їм треба давати УП”, — згадав автомат.

Вій вставив м’який наконечник у рот одній дитині, потім — другій. Немовлята миттю замовкли, смокчучи приємний напій. Тільки інколи, в паузах між смоктанням, вони ще жалібно схлипували, ніби жалілись на те, що їх так довго змусили кричати.

УР дивився па них, спокійно поблимуючи червоними очима. Він чекав, поки маленькі люди вип’ють усю поживну рідину. Незабаром флакони спорожніли. Але немовлята продовжували смоктати м’які наконечники.

“Рухи по інерції, — вирішив робот. — Але жінка сказала, що праця подвійна: забезпечувати їх енергією і прибирати”.

УР оглянув постіль. Вона була чиста. Але ж Леся даремно не говорила б. Він швиденько розгорнув пелюшку і відзначив, що маленька людина справді не цілком чиста. Немовля закричало, відчувши дотик металевих рук-маніпуляторів. УР знайшов поряд з ліжком чисті пелюшки, загорнув у них дитину. Те ж саме він зробив і з другим маленьким космонавтом.

Після цього діти хутко заснули. УР поглянув па них, сказав:

— Їхня система забезпечена енергією. Тепер настав час засвоєння. УР повинен оглянути капітана і космонавтів.

Прямуючи до керівної каюти, він зупинився над тілом Лесі, згадав, що знав про людину та її будову. Він знав дуже мало: тільки те, що стосувалося його взаємин з космонавтами. Тоді УР увімкнувся в бібліотечну систему космокрейсера, знайшов розділ, присвячений людині. За кілька хвилин він оббіг квантопроменем колосальну інформацію. УР звернув увагу на серію повідомлень про відновлення функцій життя в тілах людей, вражених радіацією. Для цього треба було обеззаразити їх, а потім помістити в камери з низькою температурою, захищені магнітним полем. УР згадав, що такі камери на кораблі є. Він вирішив повторній досвід тих людей, які так робили. Інформації про те, що робити далі, УР не знайшов, але то вже не його справа; повернеться космокрейсер на Землю — там учені зроблять як треба.

Робот попрямував до кают-компанії, оглянув кожного космонавта. Довго стояв над тілом капітана. Йому здавалося дивним, що капітан мовчить і не рухається. Він завжди був такий рухливий і багато говорив з УРом. УР завжди з готовністю допомагав капітанові в його розрахунках, миттю знаходячи в своєму кристалічному мозкові все, що було необхідно. А тепер — капітан непорушний. Отже, його система зіпсована.

Робот із допомогою прибиральних машин нейтралізував залишки радіації на предметах і стінах корабля, а потім підняв тіло капітана і покотився до ізоляційних камер…

…Тіла всіх космонавтів були поміщені в низькотемпературні камери. Після цього УР знову відвідав немовлят. Він знайшов у шафі біля ліжка великий балон з УП. Робот націдив їжі у флакони, натягнув на них м’які наконечники і дав дітям. Наситившись, немовлята заснули.

УР повернувся до керівної каюти, довго стояв біля пульта управління і згадував усе, що стосувалося космокрейсера “Любов” та його завдання.

— Леся сказала, що треба повернутися на Землю, — мовив сам собі робот. — А моя інформація говорить, що зореліт взагалі не повернеться до Землі. Спочатку він відвідає систему червоного карлика КС-25-82, де вивчить джерело сигналів штучного походження, а потім — фінішує в систему епсилон Ерідана для утворення нової людської цивілізації. Це — завдання Всепланетного Товариства Галактичних Зв’язків.

УР хвилин тридцять думав, як вийти з лабіринту взаємовиключних програм. Він збагнув, що утворити нову цивілізацію без живих космонавтів неможливо. Отже, політ до епсилон Ерідана втрачає доцільність, і його справді, можна було б одмінити. Але як же тоді дослідження джерела штучних сигналів?

Робот перебрав інформацію свого мозку, але в ній не було завдання досліджувати систему червоного карлика: це повинні були зробити самі космонавти. Але вони не діють, вони вийшли з ладу. Хто ж тоді зробить це?

УР довго не міг вирішити проблеми. Нарешті ланцюжок співставлень привів його до думки, що немовлята, яких він годує, у майбутньому стануть дорослими космонавтами.

— Маленькі люди наберуться досвіду, — сказав УР. — Вони ознайомляться з інформацією і виконають завдання. А потім УР поверне космокрейсер до Землі. Так буде виконано завдання Лесі і завдання Все планетного Товариства Галактичних Зв’язків.

Розв’язавши таким чином складну дилему, УР заспокоївся. Він перевірив усі контрольні автомати керування, їхні дані. Корабель летів правильним курсом.

Тепер можна було заглибитись у внутрішній світ свого квантово-кристалічного мозку. УР зробив усе, що міг…

Робот кілька хвилин розв’язував складні математичні рівняння, тренуючи свої аналітичні здібності. Відчувши задоволення від ідеальних розв’язків кількох заплутаних завдань, він замиготів очима, промовив:

— Капітан би зрадів, почувши моє рішення. УР не має кому передати свої досягнення.

До дітей ще йти рано. Робот знову заглибився в свою пам’ять. У синтезаторі його зорових рецепторів випливла постать Лесі, почувся її голос: “Любов… моя любов… збережи діток… Збережи…”

УР кілька разів повторив передсмертний вигук Лесі, вслухався в нього, намагався проаналізувати. Любов… її любов… Леся просила, щоб якась “любов” зберегла ЇЇ дітей. Але ж вона дала завдання УРові? Може, вона так називала УРа? Мабуть, ні. Бо ніхто ніколи так не кликав УРа. Космокрейсер мав назву “Любов”. Може, вона прохала всю автоматику корабля, щоб вона оберегла життя маленьких космонавтів? Напевне, так воно і є…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: