Зоряний корсар – Олесь Бердник

— Погратися з оленями! — підхопив Ікс радісно.

— Ще походите, — запевнив УР. — Не заважайте.

Космокрейсер, здригаючись у густих потоках повітря, повільно опускався серед плоскогір’я. Над ним змикалися чорно-сині грозові хмари, створені штучною іонізацією атмосфери. Вдарили блискавиці, осяваючи примарними полисками велетенський сфероїд. Страхітливі громи струсонули острів, ринула злива, обмиваючи металевий корпус гостя з далеких світів.

Космокрейсер доторкнувся до кам’янистої поверхні, загруз в неї на кілька метрів. А за півкілометра від нього грозові спалахи на якусь мить виривали з мороку високу конічну споруду… Саме звідти генерувалися сигнали мислячих істот.

Підлітки визирали в ілюмінатори, захоплено дивилися на густі зарослі блакитно-лілових дерев, білосніжні верхів’я гір, червоний диск сонця, що плив між розкошланими хмарами. Все це було не таке, як у фільмах, і тому манило до себе, вабило.

— Урчику, — просив Ікс, — я хочу туди…

— Куди?

— На планету.

— Ми погуляємо в лісі, — вторив Ігрек. —- Ми ж бачили: на Землі діти бавляться в лісах, парках…

— Заждіть. Ми ще не знаємо ні складу повітря, ні тутешньої мікрофлори, ні того, хто тут живе. Треба все перевірити.

УР увімкнув аналізаторні пристрої, а сам спустився ліфтом униз, перед тим замкнувши близнюків у ізоляторі. Перейшовши у вихідний шлюз, продезинфікував його і вийшов назовні. Пересуватись було важко. Під ногами відчувалася не гладенька підлога приміщень космокрейсера, а нерівний кам’янистий грунт. УР ступнув обережно, увімкнувши всі свої рецептори — радіації, звуку, запаху і синтезатор несподіваних подразнень.

З лісу долинав хор розмаїтих голосів. У пам’яті УРа не зберігалося інформації про жоден з них. То, безумовно, були голоси цілком відмінної, несхожої на земну, еволюції. Робот не затримувався на аналізі тих випадкових подразнень. Він хотів перш за все оглянути гігантську будівлю, що бовваніла серед імли, біля підніжжя гори.

УР наблизився до конічної споруди, оглянув її поверхню в спектрах різних променів.

— Безумовно, штучного походження, — сказав робот сам собі. — Це і є те, що мала знайти експедиція. УР викопав перше завдання Землі. Тепер ще належить встановити контакт. Але це справа людей. Ікс та Ігрек мають доповнити дослідження УРа.

Робот запримітив угорі велетенські рефлектори. їх було три. Мерехтливі чаші поволі оберталися, спрямовуючи свої трипелюсткові отвори в небо. “Антени спрямованої дії, — відзначив УР. — Можна повертатися до корабля. Тут живуть мислячі істоти”.

Робот рішуче попрямував назад. Його кристалічний мозок інтенсивно працював. У єдиний вузол зв’язалися дві взаємовиключаючі думки: одна — одразу шукати контакту, а друга — не поспішати з цим. Інформація, яку здобув УР у бібліотеці, свідчила, що мислячі істоти не завжди бувають творчими, мирними. Теоретично і практично можливі деградації розуму, а звідти викривлення програми, що приводить до агресивності, ворожості, руїнницької діяльності.

“Насамперед обережність, — вирішив УР. — Проблему контакту мають вирішувати Ікс та Ігрек, коли підростуть. А справа УРа — оберігати їх”.

По дорозі робот заглянув у невеликий лісок, дослідив кілька дерев, здивувався. їхнє коріння занурювалося в грунт неглибоко, воно було схоже на кінцівки павуків чи якихось комах. УР спостеріг, як кілька низькорослих дерев пересувалися з місця на місце.

“Рухливі ліси, — констатував УР. — Таке в нашій системі не зустрічається. Дуже цікава знахідка для земної науки”.

Робот рушив далі. Зненацька з-за скелі на нього кинулася якась велетенська істота. Сітка довгих щупалець обплутала робота, міцні обійми тиснули його тіло. УР під вагою істоти впав, промовивши здивовано:

— Це — живе створіння. Воно хиже.

Він занепокоєно відзначив, що мацаки хижака всмоктуються в його шкіру, намагаються порвати її. Це було неприємно. Він дав наказ своєму захисному центрові ввімкнути струм високої напруги на зовнішній покрив. Істота з тривожним свистом відскочила, закрутилася на місці й почала корчитися, розпадаючись на шматки. УР підвівся, оглянув залишки істоти, похитав головою.

— Дивно. Схоже на рослину, але хутко пересувається. Дуже спритне створіння. І хиже. Чому? Чого хотіло воно від УРа? А тепер його система зіпсувалася. Само винне.

Входячи до шлюзу корабля, робот рішуче заявив сам собі:

— Малих космонавтів випускати з космокрейсера поки що не можна. Це дуже небезпечно для них. Тіла дітей не захищені. Хай трохи підростуть, оволодіють інформацією. А тоді почнемо з ними вивчати конічну вежу.

Минуло ще кілька років. УР терпляче ждав, виховував дітей. Вони стали високими, сильними юнаками, майже такими, як і дорослі космонавти, що колись стартували з Землі. УР відзначив, що Ікс схожий на капітана, а Ігрек — на Лесю.

“Очевидно, принцип стандарту, — міркував УР. — Але як же так сталося, що одночасно народилося дві істоти, не схожі одна на одну? Адже любов у капітана й Лесі була спільна?”

Так і не розв’язавши цього питання, УР продовжував невтомно готувати своїх вихованців до самостійних дій.

Їм почали снитися сни. Вони прокидалися після них задумливі, занепокоєні, тривожні. Марилися хлопцям гомінливі гурти юнаків та дівчат, веселі ігри та гульбища, танці й пісні. Вабили до себе широкі простори океанів з білими вітрилами граціозних яхт, тінисті гаї, мелодійний спів птахів і марево місячних ночей, яких вони не бачили наяву. І очі… Таємничі, звабливі очі… І тривожний подих когось рідного, близького, жаданого.

УР в такий час довго не міг докликатися юнаків. Він гукав, сигналізував, нарешті з’являвся сам до палати і дивувався, бачачи, що вони лежать на ліжках, втупивши замріяні погляди в стелю.

— Чому не відповідаєте? — запитував УР. — Вже пора до праці.

— Неохота, — зітхнув Ігрек.

— Набридло, — додав Ікс, одвернувшись до стіни.

УР спантеличено мовчав деякий час, потім підступив ближче.

— Що таке “неохота”? І що таке “набридло”?

— Нецікаво, — огризнувся Ігрек. — Невже не розумієш? Скільки можна вдовбувати собі в голову інформацію?

— Скільки є вільного місця, — сказав УР.

— То вважай, що в мене вже такого місця нема, — засміявся Ігрек. — Я вимикаюся. Захисний рефлекс. Слухай, Урчику, ти робот і не можеш всього збагнути в людині…

УР справді не міг усього збагнути, але якийсь імпульс болю прокотився в його системі. Він помовчав, а потім спокійно мовив:

— Ви вживаєте паразитарні слова, які не несуть у собі точної інформації. Я здивований. Звідки ви взяли їх?

— Урчику, — відповів Ікс, — тобі лише здається, що в тих словах немає точної інформації. Якраз в абсурдних словах надлишок інформації. Це вже перехід до парадоксального мислення, яке виходить за межі раціонального.

УР мовчав, намагаючись усвідомити почуте. Мабуть, вони кажуть правду. Адже він уже кілька років прагне розібратися в понятті любові і ніяк не збагне її суті. В людей, безумовно, є багато нелогічних проблем і явищ, які їм здаються нормальними і важливими.

— Нам важко, Урчику, — примирливо додав Ігрек, задумливо дивлячись кудись у далечінь. — Щось розриває нас, вимагає вияву. Нам сняться сни, а ми не знаємо, що це таке, звідки воно…

— Що таке сни? — запитав УР.

— Видіння життя, — пояснив Ікс. — Коли виключаються зовнішні органи і ми спочиваємо, раптово нас захоплює хвиля образів, і ми живемо серед людей, бачимо дівчат, хлопців, тварин, птахів, гуляємо берегами океану, літаємо в повітрі…

— Генетична пам’ять, — озвався УР. — Я читав про таке в інформатори. Тепер я розумію. Невикористані резерви психіки кличуть вас до звершень. А я затримую вас у космокрейсері. Мабуть, цей період затягнувся.

УР вчасно збагнув небезпеку дальшої затримки розвитку своїх вихованців. Вони вже вільно орієнтувалися в складних системах корабля, опанували всі абстрактні й конкретні науки Землі. Вони жадібно поглинали все, що можна було засвоїти. Могутній потік інформації заповнював чисте поле їхньої свідомості, але не мав застосування. Юнаки з тривогою і хвилюванням спостерігали за життям рідної планети, яке виникало перед ними в численних фільмах, узятих космонавтами. їх потрясали історичні хроніки, видіння кривавих боїв та героїчних подвигів, сцени кохання і страти, муки рабства і поетичного натхнення. І все це не для них, не для них! То були тільки примари, тіні майже неіснуючого життя.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: