Зоряний корсар – Олесь Бердник

— Гледіс, — почулося зітхання.

Гледіс. Це її так звуть. Гледіс! Невже вона жива?!

У пам’яті спливла лавина минулого. Кареос. Вежа Мовчання. Темне провалля і падіння в небуття. Туга в невимовній самотині. Нещадний погляд правителя. Що сталося?

— Гледіс!

Вона простягла руки назустріч поклику, поклала їх у гарячі долоні.

— Мій Горіоре! Ти врятував мене від смерті.

— Мовчи. Смерті нема.

— Що ти мовиш? Я відчула її темний подих. Я була мертва.

— Сон. Марення розуму. Ти прокинулася.

— О мій прекрасний! Ти розбудив мене?

— Тихо. Промінь щастя теж буває пекучий. Тихо, моя Гледіс. Ми разом. Назавжди. Більше нічого не треба. Тихо, моя Гледіс.

…У величному ритмі прямувала в незвідані далі космосу Блакитна зірка з своїми планетами. Все було як раніше, як завжди. Та на уламку небесного тіла, майже невидимого серед гігантських світил, на астероїді Свободи, готувався нечуваний експеримент. Горіор і Гледіс висловили бажання першими народитися у новому світі, здійснити дерзновенний план Аераса.

Корсари зібралися на великому майдані в надрах астероїда під промінням штучного світила. Вони утворили величезне кільце, в центрі якого стояли Горіор і Гледіс — натхненні і зосереджені. У просторі линула симфонія древнього композитора. Музика сумувала і раділа, застерігала і кликала, відкривала страшні безодні й веліла не боятися їх.

Урочисто завмерли брати свободи. До Горіора й Гледіс підійшов Аерас. Глянув на тих, що зібралися.

— Братове! Хай замовкне мелодія. Хай запанує мудра тиша. І прозвучали схвильовані слова учителя:

— Сьогодні народжується птах Свободи. Сум чи радість? Біль чи щастя? Сумує серце людини, бо розриває пуповину, яка зв’язувала його з теплим і затишним лоном матері. Радіє птах свободи, бо виривається в обшир нового неба. Братове! Щоб зустрітися — треба розлучитися. Попереду — велике свято об’єднання в безмірності розуму, духу й чуття. Хай наші улюблені діти прокладуть вогняну дорогу до нового вирію. Людині суджено дати розум і серце безмежності. Слухай же мене, дитино вічності! Розірви ланцюг міри, повстань на себе! Настав твій час — народись!

І тоді рубіново-фіолетове полум’я охопило Горіора і Гледіс. Вони підняли руки в прощальному вітанні.

Обгоряло тіло, сипалося багряними іскрами донизу, а натомість тугі струмені блакитного вогню малювали нові обриси космічної істоти. Ніжним спалахом оновилися чола закоханих, зорями заясніли серця і об’єдналися в єдине блакитне багаття. Гігантська промениста куля почала танути, а з неї почувся такий знайомий усім, такий болісно-рідний голос Горіора:

— Гей, корсари! Чому засмутилися? Хіба нові, невимірні моря не чекають наших вітрил? Буря космосу хоче позмагатися з вашими кораблями! Хто хоче вічної веселої пригоди — за нами!

Книга третя.

Чудодійний келих

Стугонять литаври неба в просторах правічних.

Загорівся бій!

Зорі-іскри скачуть з-під шабель космічних

В темряві нічній.

Люди сплять, не чують і не бачать,

Як під ту грозу

Невмируща Мати понад ними плаче

І роня сльозу.

Вершники зійшлися у жахнім двобої.

Хто здола кого?

Чорний білого розітне шаблею страшною?

Білий — чорного?

Коні гримають копитами об твердь празоряну.

Горобина ніч!

Сто віків чекає герцю світ розорений.

Невмолима січ!

Частина перша

Суд над богами

Меркурія глибоко схвилювала легенда про Зоряного Повстанця. Тепер він ясніше збагнув історію системи Ари, причини занепаду, суть бунту Космократорів Багатомірності. Інволюційні зерна, посіяні в далекому минулому, дали свій жахливий урожай.

Додаткові записи свідчили, що правитель Орани Кареос домігся свого — він зумів знищити астероїд Свободи. Правда, це сталося після того, як сотні повстанців перейшли в ноосферу. Орана тепер мала спокій. Про Корсара забули, нові покоління покірно виконували еволюційну, точніше — інволюційну, програму Кареоса.

Правитель помер, але його ідеї панували. Принцип сили розповсюдився за межі системи Ари. Орана підкорила далекі зоряні системи. Гігантська енергетика дозволила докорінно перебудувати планетарне життя, мислячі істоти стали жителями простору. Та нічого не змінилося, крім масштабів. Не було якісно нового стрибка, нових обріїв.

Мусила прийти криза. І вона прийшла. Переможець Кареос терпів жорстоку поразку. Переможений Горіор торжествував.

Тепер Меркурій розумів, чому Космократори пройнялися повстанським духом. Певно, вони познайомилися з ідеями Корсара. А може, це телепатичний контакт з просторовими вібраціями? Ніщо не зникає, і вогонь Горіора та Гледіс вічно палахкотить у незримості.

Як же діяти? Можливо, саме Корсар і допоміг повстанцям утекти? Меркурій усамітнився в Тартарі, де були ув’язнені Космократори. Він перевірив записи контрольних пристроїв зв’язку, але нічого нового не виявив. На екранах бачив…

Космократори зібралися в центрі Тартара, на березі прозорого озера, утворивши велике кільце. То поглядали один на одного, то звертались до когось невидимого. Хто він? І як спілкуються? З допомогою телепатичного поля? Але ж контрольні прилади мовчать. Жодного сигналу, ніби Космократори обрали якийсь ще невідомий спосіб мислення. Напевне, їхня психічна хвиля індивідуальна. Коду її немає в психотеці системи Ари. Шукати навмання — даремна справа. Треба перебирати оптильйони варіантів. Але ніяка швидкодіюча система не впорається з таким завданням.

І раптом Меркурій збагнув. Громовиця! Він знає її особистий код. Не раз, граючись, вони спілкувалися ще в дитинстві та юності. Через рефлекси її психіки, записані в полі Тартара, він відновить розмову Космократорів і побачить невидимого співрозмовника.

Космослідчий не запросив помічників. Інтуїція підказувала: не треба цього робити. Сам монтував найтонші прилади, експериментував, записував. Нарешті увімкнув відтворення. І затремтів від хвилювання. Він побачив серед Космократорів ще дві постаті — чоловічу й жіночу. Людьми їх можна було назвати лише умовно. Меркурій збагнув, що він бачить жителів ноосфери.

“Горіор і Гледіс, — майнуло в думці. — Зоряний Повстанець! Ось який він, легендарний герой космосу!”

Гігантські смарагдові очі мінилися ніжними барвами, з-за плечей вихоплювалися, ніби два мечі, яскраво-блакитні промені. Ще один увінчував чоло. Вся постать ледве помітно хиталась, ніби полум’я багаття в спокійну днину. Такою ж була Гледіс. Тільки кольори ЇЇ тіла були лілово-фіолетової гами. Світло й вогонь, чистота й вічний рух — більше нічого звичного не було в оновлених людських істотах.

Меркурій прислухався. У просторі зазвучала думка Горіора.

— Я знав це. Ще тисячі спіралей тому, коли розійшовся в поглядах з Кареосом. Світ Ари прийшов до самозаперечення. Експеримент Арімана прискорив процес. Головний Координатор замкнув проявлену мегасистему, породивши ембріон нової світобудови в тримірності. Це лише порочне повернення до свого минулого. Старечий маразм психіки, яка хоче відмолодитися, поглинаючи духовні сили своїх дітей.

Древні створили колись чудовий символ: змій, що кусає свій хвіст. Матерія, яка не має оновлення, повинна пожирати сама себе, повертаючись до все нових і нових циклів самовідтворення. Жахливе коло! З нього нема виходу. Треба коло Змія перетворити в спіраль Безконечності.

— Як? — дзвінко спитала Юліана.

— Оновити матерію. Сублімувати її до стану ноосфери. Ви вже знаєте історію нашого повстання. Є досвід, створено Братерство Безмежжя. Воно чекає, воно готове допомогти кожному, хто не побоїться вогняного польоту! Тільки так можна розімкнути світовий колапс, тільки так можна врятувати вселенську еволюцію!

— Але ж тепер справа стосується не тільки системи Ари, — гірко сказав Горикорінь.

— Так. Ви не скинете з себе відповідальності за долю новоствореної тримірності.

Меркурій відчув, як у нього запекло біля серця, озвалася Громовиця. У йолі сильно вирувала її динамічна, напружена думка:

— Друзі! Експеримент перестав бути індивідуальною справою Арімана і навіть системи. Він стосується долі всього космосу. Узаконити паразитарне творення — хто скаже, яка ланцюгова реакція почнеться в Безмежності?

— Так! — сказала Гледіс, яка досі мовчала. — Наш світ — світ синтезу — має безліч моделювань катастроф, які отримували об’єктивацію в Багатомірності. І найстрашніша катастрофа — замкнена світобудова. Вона вампіризує єдине поле, поглинаючи енергію для відтворення деградуючих форм життя. Щоб зупинити ланцюгову реакцію такого життя, треба неймовірне зусилля мислячих істот. Таке зусилля, яке переважить інерцію тримірного світу!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: