Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 15)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4530
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4877
      Недалеко від берега космонавтів зустрів гурт мініатюрних квітів, оточив їх танцюючим колом, почулися звуки ніжних пісень.

      — Дивно! — сказав Ікс. — Невже це вони співають?

      — Вони, — підтвердив УР. — Я вже чув.

      Квіти вишикувалися спіраллю і помчали перед левітатором. Космонавти попрямували за ними. Внизу з’явилися невеликі гаї, розташовані у вигляді гармонійних фігур. Ті фігури динамічно мінялися, переходили одна в одну.

      — Рухлива флора, — сказав Ікс. — Це для Землі буде несподіванкою.

      — На рідній планеті мікрофлора вільна від непорушності, — озвався УР. — А тут рослини зуміли зберегти автономію. Певно, у них потужна енергетика.

      Квіти-провідники піднялися вище, левітатор попрямував за ними на широченну луку серед плоскогір’я, оточену кільцем невисоких гір. Можливо, це були залишки древнього метеоритного кратера.

      Мандрівники зупинили левітатор, уздрівши, що квіти майнули до середини барвистої галявини. Ступили на грунт. Під ногами пружинився пухкий килим з густих мохів. Юнаків і УРа зустрічало кільце квітів-гігантів. Особливо виділялися серед них одна рослина — райдужними барвами пелюсток, товщим стеблом, темнішим забарвленням. Почулася мелодія. Власне, то була не одна мелодія, а сплетіння тисяч музикальних тонів. Звучало все: найменша квіточка, травина, кожен листочок. Окремі звуки були тихі, але в поєднанні створювали гучну симфонію. Юнакам та мелодія була приємна: вони відчували, що мелодійний фон є самою суттю тутешнього життя, його консонансом. Справді, пізніше вони дізналися, що найменший дисонанс у симфонії життя одразу ж свідчить про захворювання того чи іншого створіння, і йому негайно подають необхідну допомогу.

      Старша квітка повернула до людей свою пелюсткову чашу, між тичинками розплющилося велике блакитне око-екран. На ньому виникли зображення космонавтів. Вони сиділи на камені в центрі кільця, яке створювали квіти-господарі.

      — Пропонує сісти і бути гостями, — сказав Ікс.

      — Дивно, але я відчуваю не лише образну систему їхнього спілкування, — озвався Ігрек. — Мені зрозумілі навіть їхні думки. Хіба це можливо?

      — Спосіб їхнього життя абсолютно органічний, — заявив УР. — Він не має символів, таємничностей, недомовлень, про які я так багато читав у інформаторі! корабля. Земля вся зіткана з протиріч, саме тому так потрібна була символіка як засіб втаємничення інформації. А господарі-квіти відкриті у безмір, їм нічого ховати, тому їхнє біомагнітне поле звучить в унісон з нашим сприйняттям.

      — Ого, — мовив Ігрек, ласкаво усміхаючись наставникові, — УР в одній фразі дав вичерпну характеристику іншопланетної еволюції. Жаль, що ти не людина. З тебе вийшов би прекрасний вчений.

      УР не відповів. Тим часом юнаки сіли на каменях, вказаних старшою квіткою. До них приєднався і робот. Молодші квіточки в долонях-стеблинах подали їм барвисті чашечки з якоюсь рідиною.

      — Чому дві? — здивувався Ікс. — Чому вони не подають УРові? Адже він зовсім нічим не відрізняється від нас?

      — У мене нема біомагнітного поля, — сказав УР спокійно. — Вони одразу це відчули. Беріть і пийте. Таким нектаром я вилікував вас.

      Юнаки взяли частування, випили. Хвиля радості і снаги прокотилася в їхніх тілах. їм здалося, що мозок, серце, все єство розкривається у таємничу суть природи, співзвучить у дружньому консонансі з кожною билинкою, з небом, червоним сонцем, з ніжно-зеленим покриттям цієї планети, з привітними господарями нового світу — квітами.

      І їм почала відкриватися таємниця чужої еволюції…

***

      Мільйони років тому на цій планеті існувала розмаїта багата еволюція. Окрім рослин, жили на ній тварини, птахи, риби, комахи. Центральна зірка тоді була жовтим гігантом і Щедро дарувала животворне проміння.

      Вищі тварини дали початок мислячій расі. її розумні істоти будували механічні пристрої, гігантські будівлі, літальні апарати. Але скоро розумні почали воювати між собою, війни руйнували міста, спопеляли ліси, перетворювали квітучі поля і сади на голі пустелі.

      Мислячі істоти піднялися в зоряний простір, щоб освоїти сусідні планети. Але їх зупинила космічна катастрофа. Жовтий гігант спалахнув, його оболонка почала блискавично розширятися, змітаючи плазмовим віялом все живе на планетах.

      Кипіли океани, в пекельний вихор перетворилися атмосфери планет. Від мислячої еволюції не лишилося й сліду. Лише в грунті планети збереглися життєздатні спори мохів та зернята деяких квіткових рослин.

      Зірка стала червоним карликом. її променів не вистачало для розвитку рослин, які раніше вели статичне життя. Лавина мутацій виробила в уцілілих рослин нову здатність — рухливість. Це сталося завдяки появі, окрім фотосинтезу, явища ядерного синтезу в стеблах рослин.

      Пережитий катаклізм залишив у генетичній пам’яті рослинних поколінь незабутній слід — так ми знаємо космоісторію планети.

      Серед вищих квітів з’явилися мислячі екземпляри. Вони дали початок розумній еволюції, яка об’єднала в єдине життєве кільце всю флору нашого світу. Всю, крім кількох паразитарних родів, які віддавали перевагу хижацькому здобуванню квіткового нектару, відбираючи його в інших родів. Саме тому старші квіти вели нещадний герць з напасниками. Ви, істоти далеких світів, уже мали нагоду зустрітися з ними. їх тепер небагато, вони заселяють кілька океанських островів. Всі інші острови й континенти опановані здруженими родами квітів.

      Ми створили єдине біомагнітне поле, енергія якого належить всім. Саме тому кожна рослина, кожна квітка згодом стане мислячою, бо вона напоюється спільним джерелом розуму. Ми не будуємо міст, притулків, бо можемо регулювати температуру своїх тканин. Єднання відбувається з допомогою багатомірних каналів зв’язку: ви вже знаєте дві такі можливості — зоровий, образний канал і звуковий, музикальний.

      Суть нашого життя — невичерпні поєднання любові. Наші предки передали нам просте й величне знання: пам’ять минулого свідчить, що мислячі істоти попередньої еволюції, які вели нескінченні війни і ненавиділи одна одну, завжди доходили до повного взаємознищення. Це говорить про те, що антиенергія ненависті є лише випадком, флуктуацією буття, яка неминуче згасає. А енергія любові, гармонії, спів’єдності не має закінчення — її можливості відкривають шлях у невичерпність буття.

      Але ми не задовольнилися самовдосконаленням і блаженством узгодженого існування. Зоряний простір відкривав перед нами безмірність, а отже — міріади інших світів. Наші об’єднані біоприймачі енергії вловлювали променисті хвилі далеких систем, серед яких були поклики відчаю, страждання, горя. Ми знали, що Всесвіт — то нескінченна нива життя, де добрі зерна змагаються з антиеволюційними. І, сягнувши здруженого буття, чи могли ми лишатися байдужими до іншопланетних еволюцій?

      І тоді Об’єднаний Консонанс планети вирішив: посилати своїх представників до інших зірок, заселяти чужі планети. Ви запитаєте: навіщо?

      Щоб свідчити про красу життя. Щоб очищати повітря тих планет. Щоб збуджувати гармонію квітів чистотою функцій, мовчазністю жертви прагнення досконалості й любові.

      Тепер наші улюблені брати живуть у мільйонах світів Галактики. Ми тримаємо з ними зв’язок з допомогою галактичного біомагнітного поля, бачимо події на тих планетах. Ми знаємо, що на вашій планеті є наші брати, що там мислячі істоти — люди — досягли здруженості і гармонії після довгих віків розбрату й ненависті. Ми щасливі, що не останнє місце у вашому замиренні зайняли квіти. Квітами ви зустрічали коханих, квіти дарували в найкращі часи життя, квітами прикрашали житла й улюблені куточки. А коли над вашою планетою піднялися страхітливі задимлені міста, квіти в скверах і парках кликали вас до спів’єдності з природою, благали вас повернутися до краси і любові.

      Ми щасливі, що ви знову стали дітьми Єдиної Матері. Саме тому ми дружньо зустріли вас.

      Щастя для нас — то щастя всієї безконечності. Ми знаємо: той час попереду, до нього довго йти, але це буде, це — станеться. Здружений Всесвіт — що може бути прекрасніше?

***

      Вражені юнаки мовчали, почувши таку концепцію життя і діяння. Перед ними цілком в іншому вияві розкривалося значення розмаїтих утворів матері-природи.

      — Але як ви мандруєте між зорями? Як досягаєте інших світів Галактики? — Вихопилося в Ігрека.

      — Ми розкрили таємниці багатомірності, — відповіла старша квітка. — Наші мандрівники, приготувавши зерна та спори рослин, квітів, створюють енергетичні колапси-ембріони, які по каналах єдності досягають будь-якої частини Галактики. Для цього не потрібно часу. Все діється за невимірну мить.

      — На Землі теж відкрили гіперпростір і Код вічності, — сказав УР. — Але використовують його лише у виняткових випадках. Для цього потрібна колосальна енергія.

      — Ми робимо це майже без затрати енергії, — відповіла квітка. — Ви, певно, застосовуєте для мандрування у гіперпросторі силу, і це викликає опір світового поля. Ми використовуємо принцип резонансу, спів’єдності — тому Всесвіт дружній нам.

      — Я б хотів бути квіткою, — раптом сказав УР.

      — Ти? — здивувався Ігрек.

      — Я його розумію, — сумно мовив Ікс. — І мені соромно.

      — Чому?

      — Ми не збагнули поклику дівчини від далекого сонця. Господарі цієї планети — квіти — дали нам гарний урок…

      — Ти про що?

      — Ти добре розумієш…

      — Невже хочеш, щоб ми полетіли туди?

      — Саме так.

      Ігрек мовчав, задумливо дивився на райдужні пелюстки старшої квітки. Потім кивнув головою.

      — Я згоден. Ми дуже раціонально мислили, брате. Ми були відірвані від живого Всесвіту. Летімо на поклик. Квіти прагнуть у безмір, аби дати комусь полегшення і любов. Хай і наше прагнення принесе хвилю оновлення…

      УР обняв братів за плечі. І вони зрозуміли той ласкавий жест вірного наставника. Робот схвалював їхній порив.

      А міріади квіточок піднялися над луками і сплітали над головами своїх гостей живі вінки, і величальна симфонія лунала над світом, стверджуючи силу любові.

 

Частина п’ята

Ісварі

 

      Космонавти попрощалися з Планетою Квітів. Квантомозок космокрейсера розшифрував галактичні координати зірки Блакитна Пелюстка і, пірнувши в надра гіперпростору, сфероїд за кілька місяців вийшов до планети Аоди.

      Перейшовши на орбітальний політ, космонавти очікували. УР увімкнув аналізатори зовнішнього огляду. На екранах-перископах видно було пломенистий диск блакитного сонця, мереживо незнайомих сузір’їв, над планетою повільно оберталося п’ять супутників.

      — Як будемо діяти? — запитав Ігрек. — Треба дати про себе вість.

      — Кому? — сказав Ікс. — Ми не знаємо, що тепер на планеті, які прагнення мислячих істот, хто очолює суспільство. Чи розділені вони, чи об’єднані?

      — Це правда. — втрутився УР. — Треба виждати, зібрати інформацію. Радіофон планети слабкий, я не розумію, в чому справа. Може, вони використовують інші поля?

      Гравітаційний аналізатор мовчав.

      — Невже у них нема радіомовлення, телевізії? — занепокоївся Ікс. — Адже експонати, знайдені нами, свідчать про високу еволюцію…

      — Це було давно, — сказав УР. — Дівчина попереджала про деградацію. Можливо, на планеті взагалі нема мислячих істот.

      — Невже самознищились? — сумно запитав Ігрек.

Пошук на сайті: