Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 27)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4512
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4856

      — Хай скаже біоревізор, — насмішкувато відповіла дівчинка. — Він усе знає…

      — Я питаю тебе, — гостро заперечив Меркурій.

      — Тигриця, — відповіла дівчинка.

      — Неправда, — озвався біоревізор класу, засяявши багровими очицями. — Твоя відповідь алогічна. її ім’я Рона.

      — Ні, Тигриця, — гордо сказала дівчинка, відкинувши за спину жмут сонячних кіс.

      — Ні, Рона, — твердо заявив біоревізор, піднімаючи вгору тонкий вказівний палець. — У моїй пам’яті зберігається неосяжна інформація.

      Дівчинка наїжачилась.

      — Мене звати Тигрицею! Правда, друзі?

      — Правда! — Дружно гукнули інші правопорушники. — її звати Тигрицею. Вона лідер загону червоношкірих. У неї хоробре серце і мужня душа!

      — Чуєте? — гнівно запитав біоревізор. — Навіть моя штучна психоструктура вібрує на межі допустимого. Можна уявити собі, як реагуєте ви, космослідчий, на таке порушення усталеного закону?

      — Заждіть, — махнув рукою Меркурій. — Я ще не скінчив. Я мушу знати причини їхньої поведінки…

      — Патологічна розбещеність, — пробурмотів біоревізор. — У Тартар їх. Там отямляться.

      — А твоє ім’я? — поцікавився Меркурій, викликаючи сусіда Рони-Тигриці.

      — Орлине Крило, — спокійно відповів хлопець, заклавши руки в кишені шортів. — А ще — Зміїне Око!

      — Бреше, — Пояснив біоревізор. — Його ім’я Бен!

      — Сам ти Бен, — чмихнув хлопець. — Я Орлине Крило!

      — А я Горлиця! — почулося з гурту дітей.

      — Я Дубовий Листок!

      — Я Усмішка!

      — Я Стріла!

      — Я Левиний Рев!

      — А я Багряний Схід!

      “Ого, — подумав Меркурій. — Це вже не спонтанне генетичне відхилення, а свідоме повстання проти усталеного правопорядку. Просто ізоляцією в Тартарі не обійдешся. Що ж діяти? Як доповісти Координаційному центрові? І як знайти взаєморозуміння з дітьми?”

      — Я не хочу, щоб мені давали ім’я, — гордовито заявила Рона-Тигриця. — Я сама собі хочу вибрати ім’я.

      — Чому? Чим погане ім’я Рона? — поцікавився Меркурій.

      — Хто сказав — погане? — Знизала плечима дівчинка. — Але я не хочу його. Мені приємніше ім’я Тигриця.

      — Браво! — крикнув Орлине Крило. — Хай не думають посланці Головного Сектора, що вони всемогутні.

      — Ми можемо вас ізолювати в Тартарі, — миролюбно сказав Меркурій.

      — То й що? — запитала Тигриця.

      — Ви перевиховаєтесь. Вам надокучить сидіти в Тартарі.

      — Ми не змінимо своїх імен. Ми начхаємо на ваш Тартар, — сказала Рона-Тигриця. — Ми будемо грати у війну і не підемо до школи.

      — Тоді ми опромінимо вас гіпнорадіацією, — суворо сказав космослідчий. — Ви порушуєте закон!

      — Ага, — злорадно озвалася дівчинка. — Ви чуєте, мої воїни, чим він нас лякає? Гіпнорадіацією! Головний Сектор безсилий проти нас. Він хоче одняти нашу волю. Але тоді вже будемо не ми. Ви вб’єте нас. І створите з наших тіл слухняних ляльок. То вже буде Рона, а Тигриця втече. Втече на свободу. І ніякі ревізори не наздоженуть мене і моїх воїнів!

      Рона-Тигриця вся пломеніла. Меркурію здавалося, що перед ним не дівчинка молодшого циклу навчання, а одна з прадавніх фанатичних жінок, які піднімали людей на повстання, скликали своїх прихильників до олтарів містичних богів, змушували закоханих чинити найбезглуздіші речі. О ні, це вже не генетична патологія, а цілий вихор минулого! Як він вдерся у згармонізований світ Ари, звідки?

      — Тигрице, — м’яко сказав Меркурій, торкаючись пальцем руки дівчинки. Вона рішуче відсторонилася. — Не бійся мене. Я хочу добра тобі, твоїм… воїнам… Ми живемо в світі Ара, що означає Єдність. А ви руйнуєте цю Єдність. Ось чому всі ми, старші, збентежені. Ми хочемо вам щастя.

      — Щастя? — насмішкувато перепитала дівчинка. — А що це таке?

      — Умиротворення серця, гармонізація всіх бажань і здійснення бажань, — сказав Меркурій. — Ви, певно, вчили це…

      — Вчили, — сказала Тигриця, кліпнувши темними віями. Тяжко зітхнула. — Але то порожні слова. Ми вмирали від суму в школі. Дивилися у широкі вікна і ненавиділи біоревізорів, які вдовбували нам нудні знання, ненависні заповіді моралі та етики. Ми були нещасливі, слухаючи про щастя. А коли виривалися на волю, хоча б на якусь годинку, тоді справді ставали щасливими… Чи так, сини Орла?

      — Так, Тигрице! — дружно відповіли учні. — Ми були щасливі!

      — Чуєте? — радісно мовила дівчинка. — Щастя — свобода! А ваша гармонізація — неволя! Геть таке щастя!

      — Геть! — Підхопили всі.

      Меркурій намагався втихомирити правопорушників.

      — Хіба свобода — анархія? Ви вивчали історію минулих епох і знаєте, до чого приводили стихійні вибухи неконтрольованої енергії!

      — До оновлення світу, — радісно вигукнула Рона-Тигриця. — В такі періоди з’являлися героїчні натури!

      — І гинули мільйони, — заперечив Меркурій. — Наставав хаос…

      — Краще хаос, ніж ваш порядок! — озвався Орлине Крило.

      — Але ж хаос — не свобода! — іронічно зауважив Меркурій. — А ви ж прагнете до свободи?

      — А що ж тоді свобода? — В тон йому запитала Тигриця.

      — Підпорядкування волі індивідуума волі єдності, — твердо сказав космослідчий.

      — Чули! — 3 викликом заявила Тигриця. — Читали і вчили цю премудрість, записану в Хартії космосу. Так вирішили творці епохи Єдності, коли розпочався період Ари. І привели До рабства. Рабство під лозунгом свободи! Бо єдність — то абстракція. А конкретний індивідуум зникає. Ми проти вашої Хартії Єдності.

      — Отже, ви правопорушники, — суворо проказав Меркурій. — Бо Хартія Єдності узгоджена з усіма мешканцями системи Ари.

      — Ви запитували їх?

      — Спільну думку подає Синоптичний центр у кожному циклі Часу. Ніхто не вимагає змін, — сказав Меркурій.

      — Бо мережа біоревізорів не пропустить нової думки, не узгодженої з програмою, — засміялася Тигриця. — Отже, ми повстали. І ви заперечуєте нашу думку замість того, щоб розглянути її.

      — Ваш вибрик — патологічне явище, а не нова думка, — втомлено сказав Меркурій. — Треба організовано звернутися до Координаційного центру, логічно викласти свої міркування.

      — Ви знаєте, що це безнадійно, — сумно зітхнула Тигриця. — Робіть з нами, що хочете. Ми не визнаємо існуючого порядку. Вимагаємо свободи.

      Так Меркурій ні до чого й не домовився з дітьми. Він з жалем розпрощався з ними, дав наказ ізолювати їх у Тартарі місцевої спіралі до рішення Головного Координатора. Симпатизуючи Тигриці, космослідчий велів біоревізорам поселити порушників у десятикілометровому Тартарі. Там були гори, озера й ріки, буйні джунглі та оптичний ефект неба. Хай граються. Може, передумають, повернуться до нормального способу мислення.

      Звідти Меркурій вирушив до третього відділу. Там його інформували про спробу самогубства. Вже зріла дівчина пробралася на територію енергетичного комплексу, кинулась у гігантський сонячний акумулятор. Вона одразу перетворилась на хмаринку розпечених газів. Підняли на ноги весь сектор. Єдиний Генетичний центр повернув дівчину до життя, відновивши її тіло. Вона тепер перебувала в гравіошкаралупі, чекаючи на вирішення своєї долі.

      Коли Меркурій розімкнув гравіополе і ввійшов, вона не поворухнулася, не поцікавилася, хто прийшов. Дивилася вгору, не виявляючи ніякого почуття. Русяві коси були недбало зібрані у великий жмут, тонкі блідо-прозорі руки безсило випростані вздовж тіла. Меркурій глянув у глибокі, страдницькі очі. З чорних зіниць визирала змучена, розтерзана душа.

      — Як вас звати? — запитав космослідчий.

      Дівчина мовчала.

      — Я прибув з Головного Сектора, — сказав Меркурій. — Мені доручено…

      Дівчина поворухнулася, її повіки затремтіли.

      — Навіщо мене розбудили? — прошепотіла вона. — Так гарно було спати. Вселенська пітьма, небуття… Спокій… Навіщо мене розбудили?

      — Ви порушили закон, — сказав Меркурій. — В Хартії космосу сказано: “Жодна мисляча істота не має права припиняти життя. Бо життя індивідуума належить суспільному організму”. Ви не забули цієї заповіді?

      — Ні, — жалібно мовила дівчина. — Я пам’ятаю… Але що мені ваша заповідь? Одна мить — і…

      — Ви стали хмаринкою.

      — Я стала всім, — зітхнула дівчина, ніби й не чула його слів. — О, яке це блаженство — небуття!..

      — Я ваш друг, — тихо мовив Меркурій, присідаючи на краєчок ліжка. — Я б хотів збагнути ваше почуття, щоб судити правильно…

      — Судити? — простогнала дівчина. — За що мене судити?

      — Не вас, а ваш вчинок. Ми — діти потоку життя. Нас живлять традиції, закони, програма попередників. Невже ви не розумієте, що відхилення від потоку викликають опір більшості? Це реакція на неузгодженість з основним законом.

      — Що мені до логіки? — сумно мовила дівчина. — Що мені до єдності? Закон, традиція, програма. Що за ними стоїть? Ще якісь закони, традиції, програми. Але чому вони обов’язкові для всіх?

      — Бо ми — частина цілого. Ціле вимагає доцільних дій.

      — А я не хочу цієї доцільності. То не моя ціль. Я хочу свободи…

      “Знову свобода, — подумав Меркурій. — Яке дивне розуміння священного поняття. Тільки-но про це говорили діти, тепер — доросла дівчина. Нове віяння в психожитті системи. Чи не є це симптом якоїсь розумової хвороби?”

      — Про яку свободу ви говорите? — здивувався космослідчий. — Адже ви припинили буття. Щезли з потоку існування. У вас уже не було вибору. Ні підкорення, ні свободи.

      — О, я не так розумію свободу, — прошепотіла дівчина. — Хіба смерть особи припиняє буття? Воно залишається. Зникає Я — ефемерне і нікчемне. Доки існує особа — не може бути свободи. Свобода — це відсутність особи.

      — Химери ума, — знизав плечима Меркурій. — Фантазія і марення…

Пошук на сайті: