Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 45)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4531
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4878

Як під ту грозу

Невмируща Мати понад ними плаче

І роня сльозу.

Вершники зійшлися у жахнім двобої.

Хто здола кого?

Чорний білого розітне шаблею страшною?

Білий — чорного?

Коні гримають копитами об твердь празоряну.

Горобина ніч!

Сто віків чекає герцю світ розорений.

Невмолима січ!

 

Частина перша

Суд над богами

 

      Меркурія глибоко схвилювала легенда про Зоряного Повстанця. Тепер він ясніше збагнув історію системи Ари, причини занепаду, суть бунту Космократорів Багатомірності. Інволюційні зерна, посіяні в далекому минулому, дали свій жахливий урожай.

      Додаткові записи свідчили, що правитель Орани Кареос домігся свого — він зумів знищити астероїд Свободи. Правда, це сталося після того, як сотні повстанців перейшли в ноосферу. Орана тепер мала спокій. Про Корсара забули, нові покоління покірно виконували еволюційну, точніше — інволюційну, програму Кареоса.

      Правитель помер, але його ідеї панували. Принцип сили розповсюдився за межі системи Ари. Орана підкорила далекі зоряні системи. Гігантська енергетика дозволила докорінно перебудувати планетарне життя, мислячі істоти стали жителями простору. Та нічого не змінилося, крім масштабів. Не було якісно нового стрибка, нових обріїв.

      Мусила прийти криза. І вона прийшла. Переможець Кареос терпів жорстоку поразку. Переможений Горіор торжествував.

      Тепер Меркурій розумів, чому Космократори пройнялися повстанським духом. Певно, вони познайомилися з ідеями Корсара. А може, це телепатичний контакт з просторовими вібраціями? Ніщо не зникає, і вогонь Горіора та Гледіс вічно палахкотить у незримості.

      Як же діяти? Можливо, саме Корсар і допоміг повстанцям утекти? Меркурій усамітнився в Тартарі, де були ув’язнені Космократори. Він перевірив записи контрольних пристроїв зв’язку, але нічого нового не виявив. На екранах бачив…

      Космократори зібралися в центрі Тартара, на березі прозорого озера, утворивши велике кільце. То поглядали один на одного, то звертались до когось невидимого. Хто він? І як спілкуються? З допомогою телепатичного поля? Але ж контрольні прилади мовчать. Жодного сигналу, ніби Космократори обрали якийсь ще невідомий спосіб мислення. Напевне, їхня психічна хвиля індивідуальна. Коду її немає в психотеці системи Ари. Шукати навмання — даремна справа. Треба перебирати оптильйони варіантів. Але ніяка швидкодіюча система не впорається з таким завданням.

      І раптом Меркурій збагнув. Громовиця! Він знає її особистий код. Не раз, граючись, вони спілкувалися ще в дитинстві та юності. Через рефлекси її психіки, записані в полі Тартара, він відновить розмову Космократорів і побачить невидимого співрозмовника.

      Космослідчий не запросив помічників. Інтуїція підказувала: не треба цього робити. Сам монтував найтонші прилади, експериментував, записував. Нарешті увімкнув відтворення. І затремтів від хвилювання. Він побачив серед Космократорів ще дві постаті — чоловічу й жіночу. Людьми їх можна було назвати лише умовно. Меркурій збагнув, що він бачить жителів ноосфери.

      “Горіор і Гледіс, — майнуло в думці. — Зоряний Повстанець! Ось який він, легендарний герой космосу!”

      Гігантські смарагдові очі мінилися ніжними барвами, з-за плечей вихоплювалися, ніби два мечі, яскраво-блакитні промені. Ще один увінчував чоло. Вся постать ледве помітно хиталась, ніби полум’я багаття в спокійну днину. Такою ж була Гледіс. Тільки кольори ЇЇ тіла були лілово-фіолетової гами. Світло й вогонь, чистота й вічний рух — більше нічого звичного не було в оновлених людських істотах.

      Меркурій прислухався. У просторі зазвучала думка Горіора.

      — Я знав це. Ще тисячі спіралей тому, коли розійшовся в поглядах з Кареосом. Світ Ари прийшов до самозаперечення. Експеримент Арімана прискорив процес. Головний Координатор замкнув проявлену мегасистему, породивши ембріон нової світобудови в тримірності. Це лише порочне повернення до свого минулого. Старечий маразм психіки, яка хоче відмолодитися, поглинаючи духовні сили своїх дітей.

      Древні створили колись чудовий символ: змій, що кусає свій хвіст. Матерія, яка не має оновлення, повинна пожирати сама себе, повертаючись до все нових і нових циклів самовідтворення. Жахливе коло! З нього нема виходу. Треба коло Змія перетворити в спіраль Безконечності.

      — Як? — дзвінко спитала Юліана.

      — Оновити матерію. Сублімувати її до стану ноосфери. Ви вже знаєте історію нашого повстання. Є досвід, створено Братерство Безмежжя. Воно чекає, воно готове допомогти кожному, хто не побоїться вогняного польоту! Тільки так можна розімкнути світовий колапс, тільки так можна врятувати вселенську еволюцію!

      — Але ж тепер справа стосується не тільки системи Ари, — гірко сказав Горикорінь.

      — Так. Ви не скинете з себе відповідальності за долю новоствореної тримірності.

      Меркурій відчув, як у нього запекло біля серця, озвалася Громовиця. У йолі сильно вирувала її динамічна, напружена думка:

      — Друзі! Експеримент перестав бути індивідуальною справою Арімана і навіть системи. Він стосується долі всього космосу. Узаконити паразитарне творення — хто скаже, яка ланцюгова реакція почнеться в Безмежності?

      — Так! — сказала Гледіс, яка досі мовчала. — Наш світ — світ синтезу — має безліч моделювань катастроф, які отримували об’єктивацію в Багатомірності. І найстрашніша катастрофа — замкнена світобудова. Вона вампіризує єдине поле, поглинаючи енергію для відтворення деградуючих форм життя. Щоб зупинити ланцюгову реакцію такого життя, треба неймовірне зусилля мислячих істот. Таке зусилля, яке переважить інерцію тримірного світу!

      — Хто здатний на це? — прошепотів Сократ. — Це неймовірно! Єдине — покинути порочну еволюцію і піднятися в ноосферу, до вогняних братів. Чи не так, Горіоре?

      Зоряний Повстанець мовчав. Мовчала і Гледіс.

      — Правда, — зітхнувши, мовив Горикорінь. — Ми можемо вийти з проявленого буття в Об’єднаний Світ. Але чи буде це рішенням серця?

      — Ні! — мовив Сократ. — Наш дух не знатиме спокою.

      — Ми бійці! — додала Юліана. — Нас знову понесе хвиля в світи Багатомірності. Доки тут кипить хаос і триває пошук, ми не підемо в світ синтезу!

      — Але в системі Ари ми безсилі, — задумливо сказав Горикорінь. — Багато вчених повірило Аріманові. Вони чекають результатів експерименту. Всі інші — бояться. Страх панує над ними.

      — Пропоную альтернативу, — рішуче озвалася Громовиця.

      — Кажи.

      — Ми прорвемося в новостворений Тримірний Світ. Ми знаємо закони трансформації і…

      — Що ти говориш? — жахнулася Юліана. — Адже по закону тієї сфери…

      — Так, — згодилася Громовиця. — Ми станемо жителями того світу.

      — І навіть забудемо про свою систему, — додав Горико-рінь. — Забудемо, хто ми й звідки.

      — Не назавжди, — заперечила Громовиця. — Наша інформація, наша воля житиме в грубих пралюдських формах. А саме це я мала на увазі. Аріман створив рабський світ для визиску. Ми ввійдемо туди і принесемо ідею повстання. Чуєте? Хай ми станемо каталізатором неспокою, революції, пошуку, сумніву і прагнення. Аріманове творення повстане супроти творця. Система Ари не захотіла йти з нами в світ синтезу. Ми поведемо туди новий світ!

      — Коли це буде? — сумно озвалася Інеса, яка до цього весь час мовчала.

      — Не скоро, — згодилася Громовиця. — Не скоро. Минуть страхітливі цикли шукань, падінь, боїв та мук, доки ми знову збагнемо істину… Але скажи відверто — ти знаєш інший шлях?

      — Не знаю…

      — Вирішено, — сказав Горикорінь. — Я згоден.

      — Згодна, — рішуче мовила Громовиця.

      — Згода, — один за одним повільно, ніби розмірковуючи, 1 озивалися Космократори.

      Меркурій слухав ту тривожну мову, і дивне почуття зароджувалося в грудях. Заздрість? Чи щире схвалення? Одні супроти цілої системи! Яку силу, волю треба мати, щоб так вирішити?!

      — Але одне мене непокоїть, — вела далі Громовиця. — Ми не знаємо точних координат нового світу. А добратися до Інформативного центру…

      — Це не підходить, — згодився Горикорінь. — Вся система контролю в руках Арімана. Я пропоную інший план. Ми трансформуємося на край системи Ари, в двісті сімнадцятий сектор.

      — Музей Древніх культур? — здивувався Сократ. — Навіщо це тобі?

      — Там є старовинні космічні апарати. Музей не обладнаний контролем. Ми будемо в безпеці. Підготуємо якийсь пристрій і проникнемо в Тримірний Світ. Доведеться попрацювати над програмою, але я сподіваюся знайти в музеї швидкодіючі машини.

      — Прекрасне рішення! — сказав Сократ.

      — Пізнаю древніх повстанців! — гордо сказав Горіор.

      — Дух астероїда Свободи живе! — додала Гледіс, ніжно усміхаючись Космократорам. — Ви переможете!

      — І пам’ятайте, — сказав Горіор, — що в тому далекому світі ви не будете самотніми. Братерство Безмежжя знає про своїх синів. Над прірвою відчаю, на грані смерті згадуйте про вітчизну. І ще одне: візьміть мій подарунок.

      — Що це?

      — Універсальний інформатор. Створений з субатомної речовини. У Тримірному Світі він практично невразливий — ні удари, ні найвища температура не знищать його.

      — Але ж ми станемо примітивними істотами, — заперечив Горикорінь. — Як ми зможемо користуватися ним, доки наша свідомість не підніметься до космічного рівня?

      — Я вже сказав, за вами буде сила Безміру. Інформатор має здатність магнетизму, він неминуче буде притягуватися до когось з Космократорів, якщо навіть потрапить спочатку в чужі руки. Він даватиме вам інформацію тією мірою, яка буде потрібна. Аж доки ви не збагнете, хто ви й звідки! До зустрічі, браття!

      — Зустрінемось у битві! — Палко мовила Гледіс, підіймаючи полум’яні руки.

      Постаті Корсара і його подруги зникли. Космократори Довго дивилися на те місце, де вони стояли. Перезирнулися мовчки. Наперед вийшов Горикорінь.

      — Коло! — суворо наказав він.

      Меркурій бачив, як Космократори взялися за руки, утворивши психокільце. І зникли…

      Все. Тартар Арімана виявився безсилим. Тепер Меркурій збагнув, про які можливості казав на конгресі Горикорінь. Шлях співтворчості індивіда з неосяжністю. Практично новий безмір буття! Аріман не захотів. Заздрість, честолюбство, ревність. Навіть на такому високому щаблі існування вони даються взнаки.

      Але що діяти йому? Залишатися тут, в остогидлому світі, де діти тікають у ліси, щоб відчути хоча б ілюзію свободи? Де дівчата кидаються в пащу смерті, щоб знайти благословенний спокій? Де страх витає над серцями безсмертних істот? Ха! Безсмертний страх, безконечне приниження! Ні, він піде за Космократорами! Без Громовиці йому не жити! Наздожене їх, приєднається.

      Він викликав Головного Координатора і, коли грізне обличчя з’явилося перед ним, сказав:

      — Вони в Тримірному Світі, Арімане. Прямують до експериментальної планети.

Пошук на сайті: