Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 47)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4499
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4843

      Сіма та Віктор внесли стіл, поставили посеред вітальні. Накрили зеленою оксамитовою скатертиною, поставили три стільці. З сусідньої кімнати ввійшло троє — в напудрених перуках, у довгих плащах з блакитного шовку. Хлопець і дві дівчини. Вони були зосереджені, комічно грізні…

      — Суд іде! — проголосив Віктор урочисто. — Прошу встати.

      Хлопці та дівчата встали, переглядаючись, сміючись. Старші скептично усміхалися. Судді зайняли свої місця за столом.

      — Прошу сісти, — сказав Віктор.

      Головний суддя ударив дерев’яним молоточком по столу.

      — Введіть підсудних.

      Двоє хлопців, на грудях яких було написано великими чорними літерами “ЗАКОН”, ввели чотирьох чоловік. Галя пирснула. Троє з них були розмальовані різними фарбами. Вони зображали богів різних народів. Четвертий підсудний був у звичайному одязі.

      — Хто ж це? За що його судять?

      — Крім богів, судимо сьогодні й людину, — сказав Бова. — Щоб зберегти справедливість.

      — Зрозуміло, — сказала Галя, хоч поки що нічого не розуміла.

      — Підсудні, — урочисто звернувся суддя. — Єгова!

      — Я, — бадьоро відповів один з підсудних з чорною машкарою на обличчі.

      — Зевс-Юпітер!

      — Я, — велично озвався бородатий атлет і склав руки на грудях.

      — Як стоїте? — сердито запитав суддя. — Це вам не Олімп. Опустіть руки.

      — Слухаю, ваша честь, — розгублено сказав Зевс.

      — Брама?

      — Я, — сказав третій, поправляючи на голові багатоступеневу піраміду,

      — Людина!

      — Я, — ліниво озвався хлопець у сучасному костюмі. — Не знаю тільки, за що мене до цієї компанії?.. Я ж не міф, а реальність.

      — Мовчи, — зауважив суддя. — Якщо винен, то відповідай. Перед законом всі винні. Ось так!

      Присутні привітали таку заяву судді оплесками. Він жестом руки попросив тиші. Звелів підсудним сісти. Сам підвівся.

      — Ім’ям Космічного Права суд розпочато. Виступати й відповідати лаконічно. Підсудні! Говорити тільки правду, одну правду! Ясно?

      — Ясно, — хором відповіли підсудні.

      — Чудово. Присягатися не треба. Ви завжди порушували клятви. Так або ні. Прокуроре!

      Підвівся високий худий хлопець в окулярах.

      — Ніяких особистих емоцій. Факти, тільки факти.

      — Буде зроблено.

      — Захисник!

      — Я, — озвалася гарненька білява дівчина, що сиділа поруч Галі.

      — Сентименти відкинути. Захист повинен бути гуманний, але без слинявості.

      — Ваша честь, — зауважила захисниця. — Що за термінологія?

      — Я тут господар! — гримнув суддя. — Слухати і підкорятися. Інакше — виведу.

      Захисниця розвела руками і сіла.

      — Кілька слів по суті звинувачення, — сказав суддя. — Слухайте уважно. Підсудний Єгова звинувачується в тому, що: а) створив антагоністичний світ; б) кілька разів нищив його; в) безліч разів використовував свою могутність всупереч інтересам підлеглих йому істот. Підсудний Зевс- Юпітер звинувачується в тому, що: а) покалічив батька й узурпував владу над світом; б) скористався прихильністю Прометея, а потім шляхом обману прикував його до скелі; в) користувався небесними блискавицями не на благо світу, а для своєї потіхи. Підсудний Брама звинувачується в тому, що: а) створив ізольований від єдиного безміру світ, чим позбавив його можливості пізнати істину; б) будучи всемогутнім, залишав у біді великих героїв, а то й приходив на поміч узурпаторам і демонам; в) обманював двох інших членів божественного Тримурті — Шиву та Вішну, не кажучи вже про менших істот. І, нарешті, Людина звинувачується в тому, що: а) маючи свободу волі, протягом тисячоліть прислуговувала деспотам і насильникам; б) сіяла розбрат у людському суспільстві, чим затримала на тисячоліття еволюцію; в) використала могутні сили розуму, подаровані природою, не на благо, а для самознищення. Почнемо з Єгови. Підсудний Єгова!

      — Слухаю.

      — Хто ви такий?

      — Бог. Єдиний і неповторний. Творець неба і землі.

      — Хто ваш батько, мати?

      — Нема таких. Я сам собі батько й мати. Я од віку сущий. Ще нічого не було, як я вже був.

      — Де? — запитав суддя.

      — Поза часом і простором. У сучасних категоріях мислення цього пояснити не можна, — пихато відповів Єгова.

      — А потім? Що сталося потім?

      — Я створив світ. Небесний і земний. На небі я створив ангелів, на землі — людей.

      — Далі?

      — Ангели повстали. Я їх скинув з неба. Люди согрішили. Я їх втопив.

      — Ви діяли злочинно, Єгова! Ви порушили закон.

      — Я сам собі закон, — зверхньо заявив Єгова. — Не може ж моє творіння вказувати мені, що правильно, а що неправильно?

      — Дивна логіка, — хмикнув суддя, апелюючи до присутніх. — Отже, мати чи батько мають право вбити, втопити чи мучити, закатувати своїх дітей?

      — Певне, що так, — погодився Єгова.

      — Мораль юрського періоду, — озвався хтось із слухачів. — Етика рептилій!

      — Ти-и-хо! — сказав суддя. — Виведу! Єгово! Ви визнаєте себе винним у порушенні Космічного Права?

      — Ні, — відповів Єгова. — Такого права нема. Отже, нема чого на нього посилатися. Я володар сущого і не дозволю…

      — Ну, це ми побачимо, — перебив його суддя. — Сідайте! Підсудний Зевс-Юпітер!

      Підвівся бородатий велетень.

      — Зевс-Юпітер, син Кроноса!

      — Ага. Тепер син Кроноса! А що ти вчинив зі своїм батьком?

      — Та… скинув його!..

      — Ай-я-яй, — докірливо похитав головою суддя, іронічно поглядаючи на усміхнені обличчя присутніх. — Як же так можна, всесильний Зевсе? Піднімати руку на батька?

      — А він сам винен, — похмуро сказав Зевс. — їв дітей своїх. І мене б з’їв, якби…

      — Зажди! Виправдовуватися будеш потім. Що ти зробив з Прометеєм?

      — Прикував його до скелі. У дуже гарному місці. На Кавказі. Все-таки субтропіки. Я ж не прикував його, скажімо, на хребті Черського, де вічна мерзлота, а в смузі курортів Гагра — Сочі. Що йому ще треба?

      — Та ти, я бачу, ще й дотепник? — здивувався суддя. — Гм, доведеться й це врахувати! За що ж ти його прикував? Адже він твій брат і помічник. Допоміг тобі втихомирити стихії, перемогти титанів.

      — А навіщо він дав вогонь тим кузькам, нечисті земній?

      — Себто кому? — вражено запитав суддя.

      — А смертним. Людям. Вкрав на небі, поніс на землю. І тим порушив закон Олімпу. Я — єдиний цар, а він мене не запитав.

      — Бо знав, що ти не дозволиш.

      — Тим більше. Отже, не я злочинець, а він. Я діяв правильно і тому не підлягаю суду.

      — Прометей діяв за велінням серця. Він любив людей. А любов — найвищий закон.

      — Дурниці. Абстракція. За що їх любити — людей? Нікчемні, сварливі, войовничі, непослідовні. Дати такій мізерії вогонь? О Кроносе, такого безумства я не чекав від Прометея, мудрого титана!

      — Навіщо ж ти сотворив людей?

      — Я? — Знизав плечима Зевс. — Що я — ідіот? Ваша честь, я їх не творив. Вони самі виникли.

      — З чого?

      — З глини. З бруду. З амеби. З матерії шляхом еволюції…

      — Ти мені баки не забивай, — грізно перебив суддя. — Нічого тут читати ази діамату. Ти не викручуйся, олімпійський владико! Кажи відверто, признаєшся, що винен?

      — Ні за які гроші, — похитав головою Зевс. — Людей не творив, Прометея не приковував до скелі. Він сам себе прикував!

      Слухачі засміялися. Суддя постукав молотком.

      — До речі, ваша честь, — жалібно озвався Зевс, — чи можна запалити? А то антитіла вимагають свого!

      — Пали, Горгона з тобою, — буркнув суддя. — Я теж запалю, бо доки з вами, богами, впораєшся… Сідай, лобуряко олімпійський, жди свого часу.

      Над головами поплив сигаретний димок.

      — Брама, — проголосив суддя, пихкаючи цигаркою. — Підсудний Брама!

      — Я, — підвівся Брама, притримуючи піраміду на голові. — Можна, я зніму головний убір? А то незручно.

      — Валяй, — махнув рукою суддя. — Нам не форма твоя, а суть потрібна. Так. Хто ти і що ти?

      — Брама, член Тримурті, божественної тріади. Ще є в мене брати — Вішну і Шива. А батько — Махадева, Великий Дух.

      — Ти сотворив світ для себе? Відповідай!

      — Так точно, сотворив. Тільки не я, а мої слуги.

      — Але ж ти велів їм?

      — Велів.

      — Тоді не має значення. Ідея твоя. Значить, і злочин твій. Ти повідомив братів твоїх, Шиву й Вішну, про свій намір?

      — Ні. А навіщо?

      — Як то навіщо? Колегіальність! А то самостійно створив світосферу, замкнув її, щоб ніхто не бачив, що і як. Мало чого ти там натвориш! Що й сам Махадева не розбереться, не впорається! Далі. Коли Шива запитав тебе про новоствореиий світ, що ти йому сказав? Ти признався?

      — Ні. Я сказав, що ніякого світу не творив. Але він сам підгледів. І вимагав, щоб я ліквідував. Його й треба судити. Бо я — творець, а він руйнатор!

      — Інколи руйнатор прекрасніший за творця. Визнаєш себе винним, Брамо?

      — Шукайте, ваша честь, дурніших! — обурився Брама. — Я протестую і вимагаю справедливості!

Пошук на сайті: