— О Папірусе! Який же я був дурень!
— Гадаєш, що одразу порозумнішаєш? Посмійся над собою, над тим, що я мовлю.
— Чому?
— Тому, що ти готовий сформувати нову парадигму в яку знову заженеш свій експеримент. Головне, пам’ятай: центральність сонця миті стане революцією в свідовідчутті і дасть важіль для всеохоплення розірваного континууму, для Воскресіння всіх минулих і грядущих поколінь в єдиній миті. Це те, що ясновидець прадавності висловив у чудовій фразі! “І часу вже не буде…”
Коли ж і чому сталося наше страшне падіння з вершини всеосяжної миті у хитросплетений Лабіринт Хроноса?
Невже знову й знову мені розпочинати працю Сізіфа, викочуючи камінь пізнання на гору обману?
Задрімав удень. І приснився мені химерний сон. Ніби я йду луками, шукаю таємничого притулку, де мені відкриють правду про мене, про світ. І раптом бачу сліди на траві. Трава всіяна густою росою, сходить сонце, і краплинки мерехтять у променях світила розмаїтими барвами. А сліди ті (я це добре знаю) залишені Гаутамою Буддою. З слідів складаються літери, речення. Я читаю, дивуючись, вражаючу фразу:
“Живі, що ви шукаєте поміж мертвими?”
Гледіс нагадала, що рішення — в Логосі. Думка, мисль. Разом з тим, як казали древні, “мисль речена є лжа”. Цей афоризм можна висловити так: дух втілений обездушується, тобто — самозгублюється. Або — “зупинений рух самозаперечується”. Рух є дух, мисль, розум, вогненне почуття. Тому мисль промовлена одягається у вбрання тілесності і — викривлюється, стає антагоністичною.
Висновок: дух, мисль повинні жити у своїй сфері.
Тобто — у мовчанні.
Де ж вихід?
Може, в ігноруванні логічних висновків? У безстрашних рішеннях — всупереч усяким “законам” і “правилам”?
Гм, гм… Щось намацується цікаве. Якби скоріше встати та до лабораторії, до співробітників…
Ми ігноруємо свідомість, увагу, спостерігача. Хоч уже ввели в космогонію антропний принцип. Це поки що так… для екзотики! А треба — для введення свідомості у всі моделювання Світобудови.
Людина — як Всесвіт.
Всесвіт — як Людина.
У кожному пристрої має відобразитися Всесвіт і Людина. В кожній мислі. В кожному законі юристів. У кожному формуванні соціуму. У всій масштабності, у всій повноті треба моделювати себе як Всесвіт, як повноту буття.
Скажуть: як це можливо? Людина мізерна, тимчасова, тлінна.
Хто це сказав? Хіба не звучить з прадавності: “Царство Небесне внутрі вас”. Як можна сказати точніше, ясніше, зрозуміліше?
Проте вимагатимуть, щоб ця геніальна мисль була трансформована у квазінаукові термінологічні лахи. Наші “мудреці” скоріше загорнуться у ганчірки вчорашніх канонів, аніж вийдуть під сліпуче сонце правди.
Свідомість — сонце тілесної системи. Хіба так важко збагнути?
Тіло “обертається” довкола сонця свідомості, а не свідомість довкола тіла. (Древній Птолемеїв забобон). Свідомість — ядро, зоря. “Планета” чуттєвості (тіло) освітлюється світлом свідомості. Чуттєвість має цикл обертання, певний ритм, сприймаючи промені сонця свідомості (Духу). Як тільки сонце заходить за обрій тілесності, настає цикл “сновиду” — відкривається “тіньова” смуга буттєвості.
Дуже цікава модель Антропосистеми — із сонцем свідомості в центрі.
Гм. А Сократ, Христос, Будда, Платон, Сковорода давно збагнули це. Та біда — практична наука потрапила в полон до “прагматиків”, тобто — до найгрубіших очевидістів. Жорстокі “пахани” світової антидуховної банди загнуздали менталітет людства на всіх рівнях життєвої динаміки для задоволення найпримітивніших потреб та почуттів.
Треба рвати, рвати будь-яку павутину. Навіть найбарвистішу…
Уночі спробую знову порозмовляти з Чорним Папірусом. Добре, що Горіор та Гледіс залишили його мені. Як їм вдалося взяти його в моїй квартирі? Невже вони всюдипроникаючі?
— Чорна Грамото! Ти чуєш мене?
— Всесвіт завжди чатує. А я — Всесвіт.
— Але ж Всесвіт і Людина?
— Якщо вона — Людина.
— Тоді я не повністю Людина, бо падаю в дрімоту, сплю, втрачаю свідомість.
— Свідомість не втрачається. Просто фізичний розум Сергія Горениці безсилий обняти могутній стрибок вектора уваги з орбіти на орбіту. Коли оволодієш таким всеохопленням, такою повнотою — тоді станеш Всесвітом.
— Може, тут наша біда, що люди утвердили свій примат, свою “першість”, ще перебуваючи далеко від стану осягнення навіть масштабів Сонячної Системи, вже не кажучи про Галактичні величини.
— Суть хіба в масштабах? Які можуть бути “масштаби” в Надмірності? Великість чи малість тчуться у дзеркалах мари, ілюзії. Давай поміркуємо про те, що ти згадав. Про ідею “примату”, “першості” людини. Це дозволить тобі краще збагнути стежку до оволодіння стрибками з орбіти на орбіту атома Світобудови.
— О Папірусе! Я починаю розуміти.
— Зажди. Скажеш “гоп”, як перескочиш! Здається, так гумористично кажуть у твоїх земляків? Чудовий афоризм! Там, де мене сформували, в Системі Ара, поняття “гоп” відсутнє. А жаль! Слухай же… Що сформувало Людину Мислячу? Спробуй сформулювати коротко, в одній фразі.
— Гм. Якщо коротко, то вся сукупність сил Всесвіту — Макрокосмосу і Мікрокосмосу. Власне, це говорили ще древні елліни: все сотворено любов’ю Геї та Урана, Землі й Неба.
— Гарно мислиш. Ти ще повернешся до проблеми Урана як животворящої сили Буття. В ній рішення суті прориву.
— Он як! Поясни.
— Подумаєш на самоті. Маємо завершити роздуми про примат Людини. Ти сказав, що вона зачата і вирощена синтезом усіх космічних потенцій. І це — правда. А відтак — Людина має (повинна мати) ключі від цих сил, тримає в руках важелі планетарного і метагалактичного впливу. Запитую далі: в єдиному потоці Біосфери що є визначальною життєдайною силою? Найближчою до Людини?
— Я певен, що флора, рослинний світ.
— Безумовно. Тоді й ідея “примату” має розглядатися вельми обережно. Бо якщо “лідерство” — то для чого, навіщо? Хіба лише для самого “лідера”? Для його насичення та амбіції? Чи можливо, щоб Космос — Уранічне Дивоколо, творячи Людину, ждав, щоб вона знехтувала такі могутні життєдайні фундаменти, як флора, фауна, замінивши їх штучними (штучна їжа, штучне вбрання тощо)?
— Я зрозумів тебе, Папірусе. Очевидно, саморозкриття космічних потенцій повинне йти в напрямку сублімації, одухотворення, Преображення всього сущого, а не самозбереження Людини ціною деградації інших стихій та сил.
— Ти знову мислиш, як Горикорінь — твій першотип із Системи Ара. Спробуємо уявити образно. Лідер блискавиці прориває канал для небесного вогню, в цьому розряді об’єднуються Земля й Небо. Так і Людина — лідер життя, прокладаючи космічні шляхи, робить це для того, щоб зелена блискавиця Біосфери, дух квітки могли об’єднати розділені часом і простором світи спільною ниткою Матері Природи. Хіба є завдання величніше, аніж допомогти Матері в цій праці — сотворити вселенський Едем і доглядати його? Хіба таке завдання не синтезує в собі всі можливі потенції і задуми?
— Ти вже мені показував колись, Папірусе, Планету Квітів, я пам’ятаю їхню апологію краси і всеоб’єднання. Проте невже вселенський Розум — лише апологет Квітки?
— Тобі страшно стати чиїмсь апологетом? — Іронічно запитав Чорний Папірус. — Спробуй знайти в квітах ущербність, злочинність, шкідливість. Навіть звірі (і птахи, й риби) своїми статевими, святковими барвами наслідують квітам. Можна сформулювати закон квітки, при здійсненні якого звір сублімується в квітку, тобто — стає високодуховною Людиною.
— Який же це закон?
— Закон всевіддавання. Закон краси. Закон мовчання. Закон всеохопності. Закон жертовності. Закон любові. Закон довершеності.