Олесь Бердник - Камертон Дажбога (сторінка 27)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx260 Кб2778
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2690 Кб2900
      — Жодної таємниці, — заперечив Горениця. — Навпаки, все має бути гранично ясно. Зрозумійте, що потрапити у космоісторичну мішень, яка розташована за п’ять тисяч літ від нас у так званому минулому, та ще й в динамічному хвильовому розпливанні, — це майже немислима річ. І якби не корекція Горіора та Гледіс… Втім, повинні зрозуміти самі. Громовице, ти станеш улюбленою подругою славетного Ріяма… того воєводи і кшатрія, котрого Схід величає Рамою.

      — Ти мовиш про Сіту?

      — Так. Протягом тисячоліть Світа перетворилася на Сіту. Та досить про те. Меркурію! Ти побачив себе там?

      — Так, — сказав Григір. — Я народився Ріямом. Проте інша жінка, яка врятувала мене в горах на Близькому Сході, дала дитині ім’я Яні — син зірниці. І я не розумію, як може бути, щоб…

      — Зажди, — махнув рукою Горениця-Горикорінь. — Містерія лише почалася. Ми будемо аналізувати плин подій там, у минулому, щоб коригувати їх відповідно до задуму Горіора. Владисвіте, хто ти?

      — Магатям Ям.

      — Чудово. А ти, Сократе?

      — Боян Дивогук.

      — Юліано?

      — Я стала дівою Макошею, — ніяково й зворушено промовила Марія-Юліана. — Проте мене цікавлять деякі логічні умовиводи. Там, в минулому, логіка мовчить, усе здається природним і узвичаєним, а нині, коли я мислю розумом людини раціонального віку…

      — Ти сама даєш відповідь, — засміявся Горениця. — Дисгармонія між психіками далеких епох вражаюча. Саме в тому й суть, щоб подолати прірву космоісторії, що розвела частки єдиного Духа так далеко. Тут корінь перемоги. В усякому разі, тимчасової перемоги Арімана. Втім, ти дарма кажеш, що у тебе розум раціональної людини. Якби це було так, експеримент провалився б. Отже, всі ми ще зберегли іскри Першоцілості. Інесо? Хто ти в Троян-полі?

      — Баба Гайя, — відповіла русява сестра, тихенько засміявшись, і на її рожевих щічках з’явилися зворушливі ямочки. Дивлячись на неї, всі Космократори теж засміялися. — Диво в тому, — додала вже серйозно дівчина, — що я пам’ятаю все, що знала та мудра Магараня Гайя. Переді мною навіть відкрилися прадавні сторінки космоісторії.

      — Добре, добре, друзі, — вдоволено кивнув Горениця. — А ти, Чайко?

      — Я — Матуся Горогна, — блиснувши палкими очима, сказала чорнява дівчина. — Володарка знання Троян-поля, покровителька острова Хора — притулку воїнів-лицарів, опікунка всіх характерників. Ахейці, геракліди мене люто ненавиділи і називали Медузою Горгоною.

      — Коло замкнулося, — рішуче кивнув головою Горениця. — Перший ступінь експерименту вдалий. Тепер маємо зв’язатися з Горіором, щоб кожен крок був узгоджений з волею вищої Ноосфери. І ще… потрібна кореляція інших реальностей.

      — Тобто зв’язок з іншими своїми двійниками, модифікаціями? — запитав Григір.

      — Так, — кивнув Горениця. — Тоді Аріману неможливо буде імпровізувати, бо два вільні алгоритми, синтезуючись у раптових виявах, руйнуватимуть будь-яку ворожу програму. Ви збагнули?

      — Так, — тихо, але дружно відповіли Космократори.

      — Решта — залежить від Владисвіта, — владно мовив Горениця. — Чуєш, друже? Подумай, як нам захиститися від хаотичних нападів випадкових чи цілеспрямованих зомбі.

      — Я зроблю ось що, — впевнено відповів Владисвіт. — Нещодавно Психіатричний Центр отримав окрему ділянку. Там є кілька котеджів, клініка. Довкола ліс, спокій, тиша. Звичайно, буде охорона, але під моїм началом, ясна річ. Я вимагатиму, щоб групу хворих передали мені. Пообіцяю держбезпеці, що зможу з певністю виявити, хто ви і звідки. Доки триватиме обсервація, досліди… ми будемо в безпеці й завершимо задум Горіора. Згода?

      — Згода, — трохи поміркувавши, сказав Горениця. — Та найголовніше для мене — зв’язатися з власним двійником у тій реальності, де він розв’язує таємницю мандрів у часі.

***

(Із щоденника Сергія Горениці)

      …Сьогодні були гості. Мої друзі з Інституту проблем буття. Соколенко порадував новинами. Останні експерименти, де враховано невдачу катастрофічного досліду, дали дивовижні результати. Виявляється, що класичний погляд на вектор часу — минуле, сучасне, майбутнє — найпримітивніша концепція, яку лише можна уявити.

      Векторів часу — безліч.

      Вони, як віяло голок на їжакові, генерують хвилі хрональної сустанції увсебіч, даючи можливість і право кожному творящому духові обрати будь-які координати буттєвості для власної творчості. Кожен може мати самостійний Всесвіт. Відкритий для інших або закритий для інших. Господар нашого світу — Аріман — знав цей закон. І злочинно сформував сферу лише по одному — найпримітивнішому — вектору.

      Хлопці фантазують, радіють. Мріють прокласти стежки у кілька векторів, альтернативних існуючому, щоб відкрити для романтиків нові континенти Буття. Інші Всесвіти. Інші сфери. Інші планети. А може, навіть такі форми та вияви буттєвості, що годі їх уявити обмеженим земним інтелектом.

      Настане епоха Безсмертя.

      Чи не її пророчив Христос, стверджуючи: “У Вітця Мого осель багато?”

      Написав ці рядки — і глибоко замислився. Перед внутрішнім зором яскраво постав образ Христа, як він запам’ятався ще з юнацьких сновидінь… чи, може, видінь? Раціональний розум дивувався тим видінням, але чому той Образ знову й знову повертався до свідомості сучасного вченого, вихованого на парадигмі матеріалістичної науки?

      Яке значення Великого Учителя Нового Заповіту у змаганні з Аріманом? Хто Він у містерії Космократорів? Чи зустрічали ми його тоді, коли Він ходив тяжкими стежинами Землі? Хто скаже про це? І чому раптом у мене виникло таке палке бажання зрозуміти суть Його Місії?

      Уже засинаючи, знову сформулював у серці болісний запит: “Чи зустрічали ми Його тоді, коли Він ходив тяжкими стежинами Землі?”

      А в свідомості луною прокотилася відповідь: “Коли воєвода йде на битву, друзі поспішають стати пліч-о-пліч з ним для змагання з ворогом”.

      Я розплющив очі. Хто це? Звідки такі владні слова?

      Біля мене стояла блакитна постать Горіора. На осяйному обличчі промінилася дружня посмішка.

      — Це ти, Зоряний Корсаре? — зрадів я.

      — Так. Я почув твій запит. Це визначальний пункт у твоїх пошуках. Місію Космократорів ви хіба розгадаєте без розуміння Місії Христа?

      — Ти хочеш сказати, що Христос… це ти?

      — Христос — Вічне Слово Всесвіту, — заперечив Горіор, присідаючи біля мене на кріслі. — Дві тисячі років тому я вирішив стати Його виразником, Його вустами…

      — У тілі Ісуса?

      — Так.

      — Тоді скажи мені, чому відсутнє Євангеліє від Христа? Чому писали Благу Вість люди другорядні, але не Він?

      — Хто сказав тобі, що Він не писав? Євангеліє Вічності звучить у Всесвіті, у кожній душі. Кожен пише його так, як чує. Біда в тому, що обоготворюють посередні або сумнівні варіанти. Прийнятні для більшості. А тотожні варіанти переслідувалися й знищувалися.

      — Чому?

      — Така стратегія Арімана. Ким би він не був — узурпатором Космічного Права чи зрадником Вітця.

      — Горіоре, ти стверджуєш, що для успіху нашої місії треба знати правдиву Вість про Христа?

      — Так, Горикореню, — ласкаво відповів Зоряний Корсар. — Людство Землі тісно пов’язане з цим Образом. Слово Христа формувало суть Людини Мислячої. Хай воно затемнювалося, спотворювалося, потрапляло в полон Антилогоса, але в першо-суть людей, в їхню психогенетику посіяні зерна Вічності, що їх безсилий спопелити весь легіон Володаря цього світу.

      — Тоді я прошу тебе, доки я не приступив до остаточних експериментів прориву, розкажи мені все, що має право знати людина, втілена в цій сфері?

      — Я для цього й прийшов, друже! Запитуй.

Частина друга

Євангеліє від Христа

      — Учителю! Апостол Іван писав: “В Початку було Слово…”

      — Течія часу спотворила правдиву суть мудрості Благої Вісті. Треба читати: “Одвіку єсьм Слово”.

      — Тобто інформація Всесвіту вічна?

      — Так.

      — З яких джерел наповнився цей Океан, який назвали Богом? Адже Слово єсьм у Бога і Слово єсьм Бог?

      — Творець і Творення єдині. Хто бачив Сина — той бачив Вітця.

      — Хто ж такий Вітець?

      — Об’єднаний Дух всіх творящих Батьків.

      — Чи був Початок у цьому потоці Буття? Адже сказано у Книзі Книг: “В Початку сотворив Бог Небо і Землю…”

      — Одвіку творить Дух Вітця світи. Кожна мить такого Творення — Початок і Кінець. Я оповідав учням дві тисячі літ тому притчу про зерно, котре, зберігаючи себе, самотнім залишається, а вмираючи — багатий врожай дає. Ти розумієш суть притчі?

      — Так. Це — закон трансформації. Якщо заглибитися в його зміст, то випливає страшний висновок: якщо Вітець зберігає себе — то самотнім залишиться. Якщо народжує Сина — то зникає, вмирає…

      — Нарешті! Вперше я почув слово розуміння моєї простої притчі. Навіть мої учні першого євангельського періоду боялися прикласти цей радісний закон до Місії Христа. Ти пам’ятаєш, що я відповів Пилипу, коли той попросив показати Вітця?

      — “Хто бачив мене — той бачив Вітця”.

      — Який же ти висновок робиш з цієї відповіді? Чому цей закон бачиться страшним?

      — Смерть Бога? Це жахливе припущення. Хіба що символічне розуміння прояснить суть?

      — Навіщо символи? Настала пора говорити все, як воно є направду. Люди в полоні грубої очевидності. Навіть Голгофа їх не навчила розуміти своє значення і призначення. Сентиментальна й трагічна історія: народилося від непорочної Діви Боже Дитя, батьки зберегли його від люті земних володарів, воно виросло й збагнуло свою спорідненість з Духом Небесного Вітця. Сповнившись Мудрості, Учитель проголосив добу Царства Небесного. Ти розумієш, що це значить?

      — Тепер почав розуміти. Людина, виплекана в земному лоні, має стати птахом зоряної Безмірності. Проте хіба могли люди тієї примітивної соціальної формації зрозуміти символ “Царства Небесного”? Прості рибалки, митарі, бродяги, гулящі дівчата?

      — Дивно слухати твої слова! Ти знову потрапляєш у полон часових ілюзій. Адже сказано: “у Бога один день як тисяча літ і тисяча літ — як один день”. Гусінь заздалегідь обмотується шовковинкою, щоб згодом стати крилатим створінням. Місія Христа передбачала пробудження в людині зоряної істоти, Божого Сина і повернення його до рідної оселі. Кому ж найпершому треба сказати про суджений шлях Преображення? Тому, хто відчув тягар земного буття. Хто готовий розпрощатися з буттям у тілесній темниці. Хто розуміє марноту тлінних вартостей. Хто прислухається до голосу Неба, що одвіку лунає в серці.

Пошук на сайті: