Катастрофа – Олесь Бердник

Рі-о, повернувшись із Палацу Вищих Сфер і включивши установку Сі, облетів на своєму дра всі острови. Він заспокоював місцевих жителів, наляканих небувалими ураганами й гуркотом, пояснював, що відбувається із планетою. У поселенні Тью-Ха він зібрав на великій площі втікачів із Центрального материка й звернувся до них з такою мовою:

— Вищі Сфери показали свою справжню особу. Вони вдавано не перешкоджали роботам на екватор ре. Тайя-Боги готовлять на нас напад. Боротьба тільки починається. На стороні Вищих Сфер величезні сили, у тому числі й багатовіковій інерції розуму нижчих Тайя. Але ми не зупинимося перед небезпекою. Ми не здамося навіть під погрозою смерті!

Тайя-брати! Починайте нове життя! Скидайте із себе споконвічну завісу відсталості й ліні! Нехай скінчиться нестерпний сон, подібний смерті!

Тисячі Тайя із захватом слухали жагучим закликам Рі-о. А він продовжував говорити, і ока його горіли натхненням, і пориви вітру котили могутній голос над будівлями Тью-Ха:

— Ще кілька днів, і Та-іна одержить новий клімат. Оживуть рівнини, густі зарості покриють безплодні ущелини центрального материка. Тайя вийдуть на плантації, стануть працювати і відчують себе не рабами Тайя-Богів, а господарями власної долі! Ви вже не будете з’являтися в Будинки Контролю, щоб віддавати свою психіку, свою волю за їжу, вбрання і видовища. Ви самі створите все, що потрібно для радісного життя, і відчуєте велике щастя творчості і свободи!..

Після виступу Рі-о повернувся на Ма-ото. Біля керівного центру його зустрів Нур. Обличчя учня було сірим, очі його горіли лихоманково.

— Що сталося, Нур? — здивувався Рі-о.

— Біда, Учителю!

— В чому справа?

— Установки виходять з ладу!

— Хто тобі сказав це? — крикнув Рі-о.

— Контрольні прилади.

Рі-о стрімголов кинувся в отвір керівного центру, поплив вузьким коридором в глибину підземелля.

Він не звертав уваги на те, що Нур наздоганяє його, що він спрямовує на свого Вчителя вістря випромінювача.

Блиснув зеленкуватий промінь. Рі-о застогнав, заколихався в повітрі, судорожно повернувся до Нура. Спаралізований розум втрачав свідомість, ічі важко склеплювались. Кинувши страшний погляд на зрадливого учня, Рі-о впав на кам’яну підлогу.

Хутко оглянувшись, Нур відкрив отвір в боковій стіні і вкинув непорушне тіло учителя в темне приміщення. Закривши важкі металеві двері, він ударом випромінювача зруйнував механізм відкривання. Тепер Учителю звідси не вибратись!

Після цього Нур помчав униз, до керівного пульта. Він гарячково міняв програми установок, посилював потужність радіації поля За. І одразу ж заколихався навколо грунт. Глухо застугоніло. Установки Сі одержали потужність, що була в десятки разів вище від попередньої.

Випливши з підземелля, Нур кинувся до житла вождя Ро-а. Його зустріла злякана Мі-а. Вона сполохано прислухалася до грізного гуркоту, що долинав від океану.

— Що сталося, сей Нур? Що там сталося? Чому так трясеться Та-іна? Де Рі-о?

— Нема Рі-о! — зловісно відповів Нур. — Все закінчено! Ми летимо звідси!

— Хто ми? — не зрозуміла Мі-а. — Чому нема Рі-о? Що ти говориш, Нур?

— Я знищую установки Сі. Я знищую планету. Таке веління Тайя-Богів! І я — один з них! Ми почнемо нове життя на Тва-дьї. Чуєш? Я люблю тебе, Мі-а! Іди зі мною, і ти матимеш небесне блаженство!..

Мі-а дивилася в маніякальні очі Нура, заціпенівши від страху, а він, схопивши її за руки, шепотів:

— Кому потрібні його нікчемні плани? Боротися заради нижчих Тайя! Раби й самі не знають, чого вони бажають! Є лише одна цінність у Космосі — бажання особи! Моє бажання! Твоє, Мі-а! Ти будеш зі мною — відповідай? Ми негайно вилітаємо до Палацу Вищих Сфер!..

Мі-а мовчала, приголомшена почутим. Обличчя її посіріло, як у мерця, вуста дрижали. Як бути? Де коханий Рі-о? Чим допомогти йому?

А Нур шаленів.

— Ти мовчиш? Ти не хочеш? Так я змушу тебе!

— Іг-ра покарає тебе! — застогнала Мі-а, в розпачі простягаючи руки до зрадника.

Очі Нура освітилися мстивим полум’ям. Він радісно засміявся.

— Чудово! Ти сказала — Іг-ра! Як добре, ще нагадала мені! Треба знищити прокляте сховище Іг-ри! Де воно?

— Я не знаю! — крикнула Мі-а з гнівом. — Що ти хочеш від мене?

— Тільки правди! Старий вождь говорив, що ти знаєш таємницю сховища. Де воно?

— Не скажу!

— Скажеш! — загрозливо прошепотів Нур, насуваючись на Мі-а. Чорні очі його, випромінюючи потоки енергії ло-ла, прикували Мі-а до підлоги. Руки її опустилися, голова безсило схилилася, очі погасли. Почувся безвільний голос:

— Що бажає Тайя-Бог?

— Отак краще. Де сховище Іг-ри? Де вхід до нього?

— В ущелині Ус. Між великими Тьо. Вхід під кам’яними ма-ура…

— Чудово. Я поспішаю туди. Вже більше ніхто не скористається спадщиною Сі. А ти — чекай мене. Ти моя. Розумієш?

— Я твоя, Тайя-Бог, — покірно згодилася Мі-а. — Я буду ждати тебе…

Він зник. Дівчина, схлипуючи від страшного болю 8 голові, лежала на підлозі житла. Вона забула про Рі-о, про батька, про долю острова і Та-іни. Вона думала про одне: зараз повернеться Тайя-Бог. Вона любить його. Вона полетить з ним у небо. Вона матиме велике блаженство…

Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи його міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…

Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:

— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..

— Що з тобою, доню?

Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:

— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Рі-о. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?

— Ти кажеш… я зачарована,—шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Рі-о нема…

— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.

— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Та-іна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…

— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.

— Я…

— Ти зрадила велику таємницю?..

— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…

Він дивився на мене страшно. І я сказала все…

Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рішучістю.

— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Рі-о, якщо він живий. Веди мене в підземелля…

ЄДИНИЙ ШАНС

Рі-о колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття небезпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання грунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Рі-о не знав.

Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.

Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.

Рі-о падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не можна.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: