Катастрофа – Олесь Бердник

Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:

— Ми слухаємо тебе, сей Сіт…

— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.

Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.

— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?

Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.

— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…

— А ти, Мар?

Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.

— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.

— Чому не знаєш?

— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.

— Тоді кажи правду.

— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя . Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?

— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?

— Не знаю, сей Сіт,— смиренно відповів Мар.

— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?

— В словах сей Сіта — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!

Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.

— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.

— Я знаю, Учителю… І все-таки…

— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Гро-оча , прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космонавтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..

Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.

— Тайя-Боги — дух Та-іни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…

Над головами космонавтів з жахливим вереском промайнула крилата потвора. Зовсім недалеко клацнули гігантські зуби. Сіт одсахнувся, гнівно блиснув очима. Юні супутники бачили, як обличчя Учителя посіріло, погляд сповнився напівневидимим ясно-фіолетовим сяйвом, спрямувався на летючого дракона. Зубатий хижак коротко крикнув і впав на берег океану. Він більше навіть не ворухнувся.

Молоді космонавти з острахом дивилися на Сіта. Він перехопив ті погляди, зрозумів їхні почуття. Дружньо всміхнувся.

— Що, дивно? Це лише одна з сил Тайя, яку розвиває дорога Вдосконалення. Ви, друзі мої, підете по цій дорозі…

— Чому ти так вважаєш, Учителю? —захоплено запитав Од.

— Тому, що знаю. Ми прибули на Гро-очу не для пробного польоту. Це завдання Великої Трійки Вищих Сфер.

— Що ж ми будемо робити?

— Роботи багато. Ми побудуємо на планеті шість високих башт. Там, де найбільше тварин. На берегах океану поставимо станції для підводних лі-а . Потім керівний центр на високій горі. А навколо планети запустимо три а-лу , зв’язаних на хвилі думки з усіма об’єктами.

— Для чого все це, Учителю?

— Велика Трійка не відкриває своїх таємниць,— строго відповів Сіт.— Ми повинні знати лише одне: все, що роблять Вищі Сфери—істинно, правильно, не підлягає сумніву. Виконання цього плану дасть вам велику нагороду — шлях Вдосконалення. А я перейду у Вищі Сфери. І тоді…

Сей Сіт озирнувся, ніби боявся, щоб його думки ніхто не підслухав, змовницьки закінчив:

…— Тоді я, незважаючи на заборону, відкрию вам таємницю Вищої Сфери і Храму Космічної Насолоди… І зроблю все, щоб ви обидва потрапили туди.

— Коли це буде, Учителю? — сумно запитав Од.

— Не поспішай. Треба заслужити нагороду, а тоді добиватися її… А тепер — до праці…

Три постаті піднялися над небесним диском, попливли над жовтим піском, над буйними в’юнкими рослинами, над хащами гігантських гостролистих дерев Побачивши дивних блискучих істот, кинулися врозтіч з галявини гурти полохливих тварин з довгими шиями і товстими хвостами. Од засміявся, звернув на них увагу Сіта.

— Примітивне життя, Учителю. Чи не так?

— Чому ти так вважаєш, Од?

— Вони прикуті до планети. Пересуваються лише силою м’язів. Весь час витрачається для пожирання їжі і її перетравлювання. На цій планеті, я бачу, мало енергії. Вона не матиме розумного життя.

— Поспішний висновок, учню. Життя всюди розвивається від простого до складного. Воно дійде до самопізнання. Обов’язково. Тут менше енергії, ніж на Та-іні — це правда. Але життя піде таким шляхом, який буде найдоцільнішим в цих умовах.

— Невже ти хочеш сказати, Учителю, що в таких потворах розів’ється розум? — здивувався Мар.

— Не в них. В їхніх нащадках. Через мільйони спіралей . Це неминуче… А тепер — вниз, друзі мої. Бачите плоскогір’я? Воно панує над навколишньою місцевістю. Тут ми збудуємо першу башту Істини…

Гро-оча два рази оббігла навколо Зірки-матері. Минуло половина спіралі.

Сіт і два його помічники завершили важку роботу. На дикій планеті, серед гір і густих заростів були побудовані високі споруди — башти Істини. На них космонавти встановлювали механізми невідомої конструкції. Принципу їхньої дії не знали не лише юнаки Од і Мар, а й сам Сіт.

Коли було завершено побудову останньої башти, космонавти вивели на орбіту три а-лу — штучні супутники Гро-очі. Вони призначалися для зв’язку між Та-іною і Гро-очею.

Інколи з високих башт вилітали дивні сферичні утвори. Од бачив одного разу, як вони зупинялися над гуртами тварин, ніби спостерігаючи за ними. Особливо довго літальні апарати затримувалися над місцем, де відбувалася бійка хижаків або пожирання летючими драконами своїх жертв.

Юнаки нічого не могли збагнути. Сіт не хотів обговорювати цю проблему. Він попередив друзів, що тепер Вищі Сфери мають очі і вуха на Гро-очі. Отже, треба бути обережними і в словах і в думках.

Молоді космонавти забули про слова сей Сіта. Особливо Мар не пропускав жодного випадку, щоб кинути зерно сумніву в душу Ода щодо мети їхньої роботи.

В той день, коли вони завершили монтування останньої станції на березі океану, Сіт залишив своїх помічників і рушив до небесного диска.

— Сьогодні, ще до того, як зайде Зірка-матір, ми летимо додому,— заявив Учитель на прощання.— Збирайте прилади, я буду ждати вас…

Радісні обличчя юнаків були йому відповіддю. Але коли постать Учителя зникла за стіною дерев, Мар схвильовано заявив:

— Я більше нізащо не полечу в інші світи як слуга Вищих Сфер.

— Що з тобою? — сполохався Од. — Ти хочеш кинути улюблену справу?

— Ні. Не хочу.

— Тоді де ти знайдеш небесні диски? З ким полетиш? Все — в руках Вищих Сфер…

— Знаю,— з болем відповів Мар. — Тільки душа моя отруєна якоюсь підозрою…

— Про що ти, Мар?

— Все про те ж… Я з дитинства думаю про страшну таємницю, якою оточена Та-іна, її історія, життя Вищих Сфер. Я читав заборонені записи в мого діда. Там розповідалося, що тисячоліття тому життя на Та-іні було іншим. Нижчі Тайя працювали на великих ба-мо , на плантаціях, де вирощували плоди їстівних рослин. Ба-мо випускали різні машини, плантації давали їжу. І Вищі Сфери залежали від роботи нижчих Тайя. А потім наступила велика зміна. Тайя-Боги збудували ба-мо, на яких синтезувалася будь-яка їжа. автоматично створювався який завгодно апарат. Вищі Сфери забезпечили більшість населення планети дармовою їжею, вбранням. Нижчим Тайя не було потреби працюзати. І так тягнеться й досі…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: